Надія поспішала після роботи додому, несучи важкі сумки з продуктами. В голові вихором проносилися думки про те, що приготувати на вечерю і що потрібно встигнути зробити вдома. У родині все трималося на її тендітних плечах, в побуті на чоловіка розраховувати не доводилося, спасибі йому і за те, що гроші додому приносить. — Ой, мамо! — Раптом скрикнула Надя і, піднявши руки з сумками, вона посковзнулася і приземлилася на спину. Жінка не помітила льоду під снігом. Продукти розлетілися недалеко від неї, вона лежала вдивляючись в похмуре зимове небо і жодна думка не відвідала її в цю хвилину. — Мила, щось не так? — Почула вона раптом теплий і турботливий голос бабусі, яка нахилилася до неї. Надя заворушила руками і ногами, почухала спиною. — Та ніби нічого, — відповіла вона і, перевернувшись на бік, почала підніматися.
Літня жінка жваво збирала продукти, які повилітали з Надіної сумки під час такого піруета. — Ой! — Знову скрикнула Надя, — на ногу, не можу наступати, схоже, я потягнула якусь м’яз. Бабуся підійшла до неї і простягнула свою руку допомоги. — Мила, ось мій під’їзд, я живу на першому поверсі, ходи зі мною, потрібно прикласти холод на те місце. Микола, допоможи, синку. Вона покликала перехожого, попросила взяти сумки з продуктами і допомогти занести до неї додому. Все відбувалося так швидко, що Надя навіть не встигла отямитися, як опинилася в гостях у цієї милої старенької. Та допомогла їй роздягнутися і дійти до кухні. Дістала з морозилки замерзлу курку і притулила її до ноги. Поставила грітися чайник і дістала якесь ароматне варення. Надія озирнулась по сторонам. У будинку панувала чистота, серед горщиків з квітами на широкому підвіконні вона помітила кішку, яка згорнулася калачиком і мирно сопелa. Надя відчула себе, як вдома, тут було тихо і спокійно, а найголовніше про неї дбали з материнською теплотою. — Як тебе звуть, мила, — мимохідь запитала бабуся.
— Надя, — відповіла жінка і влаштувалася зручніше на м’якому стільці. — А як вас звуть? — Можеш називати мене просто бабусею Зоєю, — посміхнулася жінка похилого віку і налила їй чаю. — Дякую Вам, що не пройшли повз. — Як же я могла. Я тебе помітила ще здалеку, подумала, куди ж ти так сильно поспішаєш і нічого навколо себе не помічаєш, так можна і посковзнутися, ще з обіду лід припорошило снігом і все стурбовані перехожі ковзали. Додому мабуть поспішала? — Так, продуктів купила і думала, що ж мені приготувати, які справи вдома потрібно буде зробити, які оцінки діти отримали в школі і скільки з уроками провозитися. — А як же чоловік? — Тихенько запитала бабуся Зоя. — А чоловік приходить з роботи пізно і дуже втомлений, повечеряє і відразу спати. — А як же ти, захекана мабуть в цій круговерті? Кожному по шматочку від себе роздала, а собі, мила, що ж ти залишила? Надя задумалася, адже і справді. Діти забирають найбільші шматочки, мама завжди щось вимагає і чоловік не пасе задніх, на роботі начальник просить працювати довше, ніж передбачалося, теж виходить відриває від неї шматочок.
Так ось звідки у неї ця порожнеча всередині, вона нібито всім потрібна, а щасливою себе взагалі не відчуває. Їх бесіда текла тонкою цівкою і немов жива вода вливалася в Надєждін пересохлу річку. Вона сиділа на кухні у незнайомій бабусі, але відчувала себе дуже щасливою. Про неї вперше за багато років хтось дбав і уважно її слухав. А Надя все говорила і говорила, старенька тільки й встигала підливати їй теплого чаю. Минуло кілька годин як Надя подивилася на годинник, жваво схопилася і зловила себе на думці, що нога зовсім не болить. — А нога пройшла. Бабуся Зоя, спасибі Вам за все, мені вже пора бігти, бо вдома все голодні і справ повно. Вона почала швидко одягатися. — Заходь, мила, я буду дуже рада знову тебе бачити, — бабуся обняла її на прощання.
Надія забігла в будинок. Повела носом і відчула, як з кухні пахне чимось смачненьким. — Мама прийшла, — вибігли діти. Чоловік підхопив сумки і відніс на кухню. — А ми тут з татом готуємо плов. Надя здивовано підняла брови. Роздяглася і пройшла на кухню. Там і справді повним ходом йшло приготування. — Нас сьогодні відпустили раніше, і я подумав, що давно нічого не готував. Вирішив перевірити, чи не втратив свої навички і приготувати плов, — чоловік обняв Надію і поцілував в щічку. Надя була дуже здивована. Її рідні поводилися якось дивно. Ще в коридорі вона почула, що працювала пральна машинка і помітила, що вдома чисто і ніде не валяються зайві речі. Випрана одяг був обережно складена на прасувальної дошки. — Ось так сюрприз, — Надія плеснула в долоні, зайшовши в вітальню і побачивши чистий килим. — Коли ж ви все встигли? — А хіба це займає багато часу?
— Махнув рукою син. — Я пилососив, Машенька прибирала розкидані речі і складала їх на свої місця. Хлопчик мав рацію: коли всі працюють злагоджено, часу на прибирання йде набагато менше. Через півгодини вони влаштувалися на кухні в очікуванні смачного плову. Надя згадала, як чоловік раніше часто його готував, він у нього виходив просто пальчики оближеш. В ту ж ніч вона довго не могла заснути. Надія вперше за довгий час відчувала, що її люблять. Кожен з її родини повернув їй ті шматочки, які колись забрав. І у неї всередині нарешті запанувала гармонія. «Ось так правильно, ось так і повинно бути» — подумала Надія і солодко заснула.