Довгі роки наш колектив дивувався підходами до життя начальника Віталія Павловича. Настя, його дружина, яка теж працювала з нами, жила в уявній легкості і розкоші, блаженно доглядаючи за садом і домашніми тваринами, не помічаючи поведінки чоловіка. Тим часом ми всім колективом боролися з фінансовою невизначеністю, живучи від зарплати до зарплати.
І раптом Настя зникла з роботи, а Віталій наче помолодшав, насолоджуючись життям з новою дружиною. Наше робоче місце було джерелом проблем: зарплату затримували, посади скорочували, премії зникали, хоча Віталій хизувався своїм багатством, влаштовуючи розкішні відпустки та бавлячи дружину предметами розкоші. Через рік Настя повернулася в компанію, спокійна і усміхнена, в повному порядку. Вона оголосила, що Віталій більше не головний, і вона візьме все на себе.
Виявилося, що вона завжди була справжньою силою, що стоїть за бізнесом, тонко спрямовуючи його та ухвалюючи стратегічні рішення. Під її керівництвом компанія почала відновлюватись, залучаючи кваліфікованих співробітників та повертаючи стабільність. Віталій, тепер уже постарілий і шукаючий роботу, якось звернувся до Насті з проханням про працевлаштування, але вона, з властивим їй спокоєм і непохитною рішучістю, відмовила йому, нагадавши йому про безліч можливостей у минулому. Настя, яку колись вважали просто привілейованою дружиною, виявилася надійною опорою і сім’ї, і бізнесу.