Моя мама вирішила завести дитину у 46 років, незважаючи на вмовляння та поради всієї родини. Тато залишив рішення на її розсуд, а я і бабуся намагалися її відмовити, вважаючи це нерозумним. Мама запевняла, що їй потрібна дитина для почуття повноцінності, адже я вже доросла і веду своє життя.
Я намагалася переконати батька вплинути на маму, але він відмовився, сказавши, що фінансово готовий підтримати і вважає, що не йому вирішувати, оскільки не він виношуватиме дитину. Мама впевнена у своїх силах, незважаючи на можливі ускладнення та труднощі, пов’язані з віком. Коли мама завагітніла, було вже пізно щось змінювати.
Вагітність пройшла відносно легко, але пологи були важкими, що призвело до стресу та істерики. Незважаючи на початкову впевненість, мама швидко зрозуміла, що недооцінила труднощі догляду за немовлям, почавши часто скаржитися на втому та вимагати допомоги. Її дзвінки з проханнями про допомогу ставали наполегливішими, і вона почала вимагати, щоб я приїжджала допомагати, хоча раніше відмахувалася від усіх попереджень. Мама вирішила завести дитину всупереч порадам, тепер вона зіткнулася з наслідками свого рішення, і я не вважаю, що маю брати на себе відповідальність за її вибір.