Не буду приховувати, що в більшості випадків хлопці вже заздалегідь недолюблюють мати своєї дружини. Виною тому численні анекдоти, стереотипи і розповіді друзів, які вже встигли обзавестися сім’єю. Думаю, ні для кого не буде секретом: за замовчуванням між тещею і зятем повинна йти холодна війна.Природно, я був впевнений, що і мене не обійде ця доля. Коли я йшов знайомитися з родиною Алі, моєї майбутньої дружини, не очікував нічого хорошого. Коли опинився в квартирі, зрозумів, що не помилився. Юлія Петрівна – ще досить молода жінка, доглянута, виглядає молодше за свої роки, чудово одягнена, з хорошою стрижкою … І з таким поглядом, що відразу стало зрозуміло: вона, як би м’якше висловитися – трохи колюча.
Перша розмова пройшла напружено. Майбутня теща сипала питаннями про мою освіту, заробіток, способі життя. Була явно розчарована тим, що я – сирота, виріс в дитячому будинку. Але коли почула про те, скільки заробляю, струснула. А заробляю я непогано. Здобув освіту інженера, працюю програмістом у великій закордонній організації, зарплата у мене практично в три рази більше, ніж середня по місту.Після першої зустрічі з Юлією Петрівною, звичайно, переконався в тому, що всі почуті розповіді – чиста правда. Так, поки я приношу гроші, мене будуть терпіти. Якщо щось трапиться, то вона буде «виїдати моє терпіння чайною ложкою», доньці буде втовкмачувати, що я їй не потрібен. Все очікувано. Просто зведу особисте спілкування до мінімуму і все буде добре. Таке рішення я прийняв після знайомства.На весіллі Юлія Петрівна трималася стримано. Обніматися не лізла, сказала, що, мовляв, бажає дочки щастя. Подарувала нам скромну суму грошей. Все пройшло нормально. Боявся, що буде гірше.
Перший рік сімейного життя пройшов, як в казці. Ми з Алей жили душа в душу. Дозволяли собі багато, я заробляв добре. Поїздки, походи в ресторани, дорогі речі для дружини … Грошей я не шкодував. Взяли квартиру без всяких позик і тому подібного, я давно відкладав на цю покупку. Правда, вистачило тільки на однокімнатну, але для початку непогано.А далі почалися проблеми. Моя компанія через кризу почала скорочувати кількість співробітників. На щастя, мене не звільнили. Боявся я цього дуже. Але начальник відразу сказав, що я -ціний працівник, і мене звільнять лише в тому випадку, якщо компанія зовсім закриється. Але ось зарплата значно зменшилася, ніж раніше.Я сильно переживав, погано спав, почав ночами працювати, знаходив випадкових замовників в Інтернеті, щоб заробити фрілансом. Аля якось поступово змінювала ставлення до мене. Постійно незадоволена ходила, докоряла тим, що я – не чоловік, раз не можу забезпечити їй звичний спосіб життя.
Я прощав Алю. Я люблю її, до того ж, вона росла в багатій родині. Звикла до певного рівня доходів. А я – її чоловік, я повинен забезпечити їй те, що їй потрібно.А потім я захворів. Підхопив на роботі цей проклятий “привіт” з Китаю. Протікало все важко, встати з ліжка не міг. Але до стаціонару не дійшло. Працювати не міг, замовників позбувся. Яка робота, коли сидіти не вдається рівно?Аля одразу ж виїхала … до мами. Сказала, що не хоче заразитися. Я залишився один. У такому стані, при якому навіть чаю собі самому налити важко. І на мій превеликий подив через годину після того, як Аля втекла, до мене приїхала її мама …Я не хотів пускати. Адже я хвилювався за неї. Але вона нічого не хотіла чути. Встигла підняти кращих лікарів, купила всі ліки, які повинні були підняти мене на ноги. Замовила смачної їжі, яку я все одно не міг оцінити через втрату нюху.
Виявилося, що Юлія Петрівна колись працювала медсестрою. Тому вона прекрасно знала, що потрібно робити. Доглядала за мною тиждень, як за дитиною. Я з подивом зрозумів, що вона ставиться до мене, як мати, якій у мене ніколи не було. Просила пробачити Алю, мовляв, вона ще дитина зовсім, треба почекати, коли подорослішає. Розповіла, що мене безмірно поважає, а негатив, який я міг відчувати – всього лише ревнощі …Я пішов на поправку. Теща жила у мене тиждень, контролювала стан. До речі, з нею все в порядку. Аля повернулася тільки тоді, коли я остаточно одужав. Я почав думати про те, що прийняв занадто поспішне рішення, одружившись з нею. А ось Юлія Петрівна тепер – мій близький друг, і спілкуватися з нею я буду навіть в разі розлучення з її дочкою.