Після роботи подруга вона ж, моя колега, запропонувала трохи відпочити. Я погодилася, і ми пішли до кафе. Я знала, що вдома в мене немає нічого приготовленого, а готувати ввечері так не хотілося, тому замовила якнайбільше їжі в кафе. Ми з подругою розмовляли, все обговорили. Я хотіла подивитися, скільки часу, але в мене розрядився телефон. Додому я прийшла вже ближче до 11. На лавці біля під’їзду сидів якийсь чоловік. Коли він мене побачив, то підвівся і скорчив незадоволене обличчя. Виявилося, що це мій родич, що проїжджав через моє місто у відрядження.
-Мало того, що ти так пізно повертаєшся додому, так ще й телефон не береш, що за манери такі, – сказав мені родич. Мені одразу стало дуже неприємно. Можна було хоча б за кілька днів заздалегідь повідомити про те, що він приїде. Але я нічого не знала, і я не ви нна, що у мене надвечір були інші плани. Вдома у мене нічого суттєвого не було. Довелося просто порізати фрукти та зробити кілька бутербродів. Мій несподіваний гість усе з’їв, настав час сну. Тільки ось я живу в однокімнатній квартирі, у мене місця дуже мало. І переїхала я недавно, так що немає зайвої постільної білизни.
Довелося стелити гостю на підлозі. Я дала йому ковдру, подушку. Він невдоволено, але швидко заснув. Вранці він навіть не з’їв сніданок і одразу поїхав. А через пару годин мені зателефонувала мама і почала звітувати: -Так як тобі не соро мно. Мало того, що людина тебе на вулиці стільки годин чекала, то ти ще й нагодувати її нормально не змогла. Спав він на підлозі в тебе… де совість твоя, то хіба гостей мають зустрічати? Я була повністю не згодна з мамою. Я цього родича навіть нормально не знаю, мене наперед ніхто не попередив. А те, що я волію їсти в кафе, а не вдома, не має когось хвилювати.