Я у шлюбі вже сім років. Вийшла заміж, коли мені ще не було дев’ятнадцяти. Я була не розумною і зарозумілою, і думала, що я знаю все краще за інших. Ми з чоловіком рік жили в орендованій квартирі, постійно сва рилися, а потім розлу чилися. Потім знову стали зустрічатися майже рік, і я заваrітніла. Ми більше не реєстрували стосунки, не було потреби смішити людей. Він прийняв дитину, ми живемо як звичайна сім’я, донедавна ми жили в будинку його бабусі. Перший рік нашого спільного життя ми винаймали квартиру, але через брак грошей нам довелося переїхати до бабусі чоловіка.
У цьому будинку є свої правила, які ми повинні слідувати, що не завжди легко. Незважаючи на те, що ми платили комуналку, бабуся постійно лаяла нас за те, що ми даремно палимо електрику і безконтрольно ллємо воду. Навіть побути у ванній або почитати перед сном було nроблемою: вона завжди влаштовувала сцени. Я дуже хотіла мати власний будинок. Мої батьки запропонували взяти кредит для нас, але мій чоловік заперечив: він був проти будь-яких кредитів. Чоловік заробляє мало, я сиджу у деkреті, у бабусі я почуваюся не у своїй тарілці.
Моя свекруха овдо віла близько семи місяців тому. Вона жила коштом чоловіка, але він залишив свою квартиру дітям від першого шлюбу. Вони не заперечували, поки він живий, але після того, як його не ста ло, вони попросили маму звільнити квартиру. Два дні тому я дізналася, що мій чоловік взяв іnотечний кредит для мами. Я поговорила з ним, адже нам теж була потрібна своя квартира, а у відповідь він сказав мені, що нам не потрібна іnотека, у бабусі добре. Додав, що бабуся обіцяла лишити свою квартиру нам. До того ж він не міг залишити свою матір на вулиці. Наступного дня я зібрала свої речі, взяла дитину та поїхала до батьків.