Я у шлюбі майже 10 років. Із чоловіком ми навчалися в одній школі. Після закінчення він зробив мені пропозицію, я дала свою згоду, тому що була в нього дуже закохана. За всі ці роки у нас були і сварkи, і сльо зи, але були і радісні хвилини: здебільшого ми ладнали один з одним. Перші роки нашого шлюбу він мені завжди дарував квіти, подарунки, а потім різко перестав. Навіть на 8 березня він приходив додому з порожніми руками. Мені було дуже nрикро. Подруги розповідали, що отримували подарунки, букети від своїх чоловіків.
Я заз дрила їм. Для нього квіти та подарунки були зайвою тратою грошей: «Навіщо тобі квіти, парфуми, ти не молода, це непотрібні речі, а цукерки я завжди купую». Після свят мої колеги-подруги з особливою пристрастю обговорювали свої подарунки: «Ой дівчатка, подивіться, які сережки подарував мій чоловік»; «А я отримала свої улюблені духи, чоловік мене обожнює»; »Чоловік запросив мене до ресторану, і ми добре провели час». Я слухала їх і мені ставало ще обра зливіше. Я почала сва ритися з чоловіком. Декілька днів не розмовляла з ним.
Я взагалі дуже мирна людина, намагаюся питання вирішувати спокійними розмовами, не сkандалити. Але я жінка і потребую уваги. Дуже приємно почуватися коханою, бажаною: адже жінці потрібно постійно отримувати знаки уваги. Я не вимагаю дорогої іномарки, квартири в новобудові, відпочинку в п’ятизірковому готелі. Будь-яка жінка погодиться зі мною. Я намагалася пояснити, що мені, як жінці, приємно бути у центрі уваги, але після таких розмов нічого не змінювалося. Минулого року я вирішила сама собі робити подарунки. На 14 лютого купила собі букет рожевих троянд. На 8 березня — парфуми та тюльпани. А наступного дня чоловік прийшов додому з величезним букетом розкішних троянд.