Це історія про мою подругу-Ганну. Жа ль мені її. Вона, коли зустріла Сашка, сказала, що зробить все, щоб він її полюбив. Ну дуже вже він їй подобався, молодий, привабливий, чому б і не привернути його до себе. Та багато зробила за цей час Ганна. Вона вийшла заміж за нього, наро діла сіна. Але час минав, їй вже було 36, а її чоловікові 34. Все було в їхній сім’ї, але кохання не було. Моя подруга намагалася виглядати добре, але роки давали про себе знаті.
Вона часто приїжджала до Сашка на роботу, привезе йому їжу або просто приїде подивитися на kоханого, вона взагалі жила для нього. І вісь одного разу вона зайшла до чоловіка до кабінету, а на столі лежала коробочка. Ганна її відкрила, а там золоті сережки, хотіла вже приміряти, як зайшов її чоловік. — Навіщо ти тут лазиш? — Ой не хотіла псувати сюрприз. — Це не для тебе, Ганно. — Як же, Сашенько? — Та вісь так. У мене давно є інша. Мені набридла твоя опіка, я тебе не люблю. Коли ти це вже зрозумієш. Я не можу жити з тобою, тільки заради сіна. Це не правильно. Ганна від почутого знепритомніла, а коли прийшла до тями, вона вже була в лікарні, а поруч стояв її батько.
Вона кричала та обурювалася, просила повернути їй її Сашка. Батько навідріз відмовився, адже це він забравши її з рук цього Сашка, він навіть встиг його побити ще. Сашко не чинив опір, ніби розумів свою провину. Батько довго тримав доньку під наrлядом. Вона ще довго оговталася від нерозділеного kохання. Я її часто відвідую, але вона все ще думаює про Сашка. Не знаю, скільки їй знадобиться часу, щоб вона забула про свого чоловіка. Хоча вона вже думає про нього в негативному ключі, що він її покинув, пішов до іншої жінки. Ні вона не збожеволіла; просто, залишкові почуття