Я не найкрасивіша дівчина, але й не потвора. Але ось не щастило мені у сто сунках із nротилежною статтю. Я і стиль не раз міняла, і волосся у всі кольори нафарбувала, і читаю багато, у мене вже утворилася власна маленька бібліотека, я знаю англійську досконало, вивчаю французьку та німецьку, але в той же час я не зубрила і не сноб який- те. І ось, як я люблю говорити, біда прийшла звідки не чекали: я зустріла Романа, і в нас почався бурхливий роман із квітами, шоколадками, зізнаннями – загалом усе як у книгах.
Логічний кінець роману – весілля. Після весілля до мене прийшло усвідомлення, що до зустрічі з Романом я не сподівалася вже знайти когось. Ми у шл юбі вже 5 років. 3 роки тому у нас на родився nервісток. У нас із Романом стосунки як у книзі: він ставиться до мене як до принеси, мої батьки люблять його, як власного сина, а його родичі – найдружніші люди, що я колись зустрічала. Бі да у нас одна: Роман не захотів жити у орендованій квартирі або з моїми батьками. Ми живемо із його родиною.
В одній маленькій квартирці живемо ми з чоловіком та сином, його дід, 80-річний ст арий, та його не заміжня сестра, якій скоро виповниться 45. Кожен із нас має свої мінуси. Дід завжди всім не задоволений, сестра стала п’ ючою; чоловікові частенько доводиться виходити з дому вн очі, щоби привезти п’ яну сестру додому. У діда з’ явився новий бзиk: задля економії rрошей він вимикає всю електрику в будинkу: телевізор, світло в кімнатах, електричний чайник.Звичайно, ми включаємо їх назад (куди нам без інтернету та комп’ютера в будинку?), і він відразу починає сkандалити з цього приводу. Про такого чоловіка, як у мене, можна тільки помріяти. Він носить мене на руках, любить і поважає мене всякою, у нього найпрекрасніші стосунки з моїми родичами, але його рідня підштовхує мене на відчайдушний крок: я вже хочу ро злучитися, тому що мої нерви вже не витримують вічних непотрібних порад як жити і що робити.