Коли жінка побачила дівч инку — вона букв ально за вмерла на місці. Та була ней мовірно схожа на її дочку — просто одне лице.

ИНТЕРЕСНОЕ

Аня рано завагітніла, в вісімнадцять років. Вона була в розгубленості і не знала що робити. Дзвонила своєму хлопцеві, але він не відповідав вже кілька днів. І тоді Аня вирішила піти до нього додому, двері відчинила його мама, але навіть і на поріг її не пустила. Хоча завжди начебто добре ставилася до неї. — Олена Сергіївна, а Діма вдома? Я не можу з ним зв’язатися ніяк, — сказала дівчина. — Ні, його немає і ще довго не буде, він поїхав вчитися в Москву, йому не до тебе. — Але як же так, я чекаю дитину, хотіла йому розповісти, що ж мені робити тепер, — розплакалася дівчина. — Мене вдома не зрозуміють і виженуть. — Це вже не мої проблеми, чим ти думала раніше, — скривилася жінка і зачинила двері. Дівчина так боялася розповісти батькам, вони розсердяться і будуть лаяти. Прийшовши додому, вона зібрала всі свої речі, взяла гроші і поїхала в інше місто. Приїхавши, купила газету і побачила оголошення про здачу кімнати, вирішила поки жити там.

Термін стрімко зростав, уже було важко ходити, на УЗД сказали, що буде дівчинка. Вона так цьому була рада, але не знала як вона буде одна без допомоги і без роботи. Аня розплакалася і лікар запропон увала їй віддати на виховання дитину бездітній парі. Запропонувала їй подумати про все. Аня дуже її хотіла, але розуміла, що не зможе виховати і виростити, немає ніяких можливостей. Час поло гів стрімко наближався. І ось день настав, пологи були важкі, щось пішло не так і під час них лікарі втратили Аню. Дівчинку віддали в будинок для дітей. Через шість років в установу прийшла працювати молода жінка, вона була дуже добра і приємна. Діти її любили, вона з усіма ладила. І тут якось побачила дівчинку і застигла в жаху. Дівчинка була дуже схожа на її рідну дочку, просто разюча подібність. Вона була з рудим кучерявим волоссям і блакитними очима, вона ніби побачила знову свою втрачену дитину. — Звідки тут ця дівчинка? — запитала Світлана у працівників.

— Вона тут з народження, залишилася одна. Її звати Настя. — Бідна дівчинка. Прийшовши додому, жінка запитала у чоловіка: — Діма, а у тебе дітей не було, крім нашої дочки? — Ні, звичайно, звідки ти це взяла — відповів чоловік. — Це звучить дивно, але я сьогодні зустріла дівчинку, вона дуже схожа на тебе і на нашу дочку. — Тобі здається, ти просто бачиш її зараз у всіх дітях, це пройде.- сказав Діма. — Ні, мені не здається, тобі потрібно на неї подивитися і ти сам переконаєшся в усьому. Вона така мила, не схожа на інших, завжди одна грає, давай її забер емо до нас? — Свєта, ну що ти говориш, звідки ми знаємо, хто там батьки, які у неї гени, — похитав головою Дмитро. — Облишмо божеволіти, нашу дочку ніхто не замінить. — Але я знаю все про неї, вже дізналася, її не кидали, мами не стало під час пологів і так вона потрапила туди. Ну прошу тебе подивися хоча б на неї.- благала чоловіка жінка. — Ну добре, добре, — зітхнув Дмитро, — давай завтра сходимо.

На наступний день, коли вони прийшли і він побачив дівчинку, його ніби вдарили під дих, так вона була схожа на нього і його дочка, це було просто неймовірно. Діма і сам вирішив, що вони заберуть її до себе, вже не міг як і його дружина залишити дівчинку в установі. Діма і Свєта обдаровували речами та іграшками Настю. А та, була незвична до цього і сильно ніяковіла, але очі горіли, коли дивилася на ляльок. Тут до них нагрянула мати Діми. — Здрастуйте діти, як ваше здоров’я, ось приїхала до вас в гості знайомитися з онукою, — сказала Олена Сергіївна. — Здрастуй, мама, зараз я покличу їх. Свєта, Настя ходімо, — покликав чоловік. Коли жінка з дівчинкою вийшли, у Олени Сергіївни перехопило подих. Вона прокашлялася і сказала: — Здр астуй рідна, я твоя бабуся, давай знайомитися. — Здрастуйте, мене звуть Настя, — прошепотіла дівчинка. Бабуся і внучка весь день грали. читали книжки, а ввечері, коли дівчинку поклали спати і вони зібралися на кухні за столом, жінка зважилася: -У мене є, що вам розповісти — зітхнула вона.- син, це твоя дочка, рідна.

Сім років тому приходила дівчина Аня, вона була вагітна, але я вигнала її, не хотіла псувати тобі життя, ти тільки вступив на навчання. А потім Аня пропала і її ніхто не міг знайти, поїхала кудись. Вибачте мене, — жінка заплакала. — Як же так, що трапилося тоді з Анею, може батьки щось знають, — сказав Дмитро. — Ні, я ж розповідала тобі про батьків Насті, коли говорила тобі про неї перший раз, — сказала Світлана, — давайте заспокоїмося, все нормально, ми знайшли Настю, вона все одно зі своїм рідним батьком, все тепер буде добре. Минуло три роки. Настя росла не по днях, а по годинах, вона дуже любила своїх батьків, а батьки не могли натішитися на неї, дякуючи небеса за такий подарунок в той час, коли здавалося, що в їх жи тті вже нічого не буде хорошого. Батьки Ані, спілкуватися і бачити дівчинку не хотіли, вони вважали, що дівчинка і Дмитро винні в тому, що трапилося з їхньою дочкою. Але у Насті була любляча бабуся і батьки, їй більше ніхто не потрібен був.