За своє життя я досягла багато чого: отримала дві вищі освіти, влаштувалася на високооплачувану роботу і успішно вийшла заміж. Всього в своєму житті з чоловіком ми досягали удвох: побудували будинок, купили машину і відкрили свій невеликий бізнес. Незабаром з’явився син, дитина була єдина в родині і дуже бажаної, ми його всіляко балували, купували все, що йому захочеться. Ми з чоловіком намагалися виховати доброго і самостійного сина. Але з віком у сина почали проявлятися риси егоїзму, він робив те, що захочеться і випрошував дорогі подарунки.Коли синові виповнилося 24 роки, він знайшов собі дівчину. Через рік вона заявила, що чекає первістка, і весілля було не уникнути. Хоч ми з чоловіком і турбувалися, що синові ще рано ставати батьком, все ж сподівалися на краще. Незабаром діти зіграли весілля, і ми запропонували молодятам жити у нас. Через дев’ять місяців з’явилися на світ наші улюблені онуки — хлопчики-двійнята.
Спочатку наш син був турботливим батьком, вставав ночами до дітей, купував одяг. Ми з чоловіком навіть зраділи: син, нарешті, подорослішав і став відповідальним. Але радість тривала всього три місяці, після він став ходити гуляти і проявляти свій егоїзм. Гроші, які ми давали на онуків, син витрачав на свої потреби: це були абсолютно непотрібні дорогі речі та прогулянки з друзями. Ми намагалися не лізти в його сім’ю, щоб не зіпсувати відносини. З сином були розмови з приводу того, що потрібно починати думати не тільки про себе, а ще про дружину і дітей. Адже невістці важко справлятися з двома маленькими дітьми, і їй потрібна підтримка.
Згодом син почав пропадати у друзів, зовсім перестав допомагати дружині, і діти йому стали не цікаві. Як тільки ми з чоловіком не намагалися достукатися до нього, всі методи були марні. Син говорив: «моє життя, що хочу, те й роблю, і не лізьте до мене зі своїми порадами».Через рік такого життя невістка подала на розлучення і виїхала від нас. Звичайно, я прекрасно розумію її почуття, не кожен зможе жити з моїм сином. Але вона перестала спілкуватися не тільки з нашим недолугим сином, а й зі мною і моїм чоловіком. Дітей не привозить, і бачитися не дає. Мовляв, якщо ми почнемо їздити до хлопчиків, то і наш син буде приїжджати, а вона його бачити не бажає.
Я багато разів намагалася поговорити з колишньою невісткою, випросити прощення за сина, пропонувала допомогти грошима. Але вона навіть чути нічого не хоче. Кілька разів я приїжджала до неї додому з подарунками для онуків, але вона навіть двері не відкрила. Я підозрюю, що багато чого не знаю з їх особистих взаємин з моїм сином. Не можу зрозуміти, чому ж він її так образив?Я дуже сумую за онукам, адже вони виросли на моїх очах. Хочу бачити їх, купувати подарунки, проводити разом вихідні, возити на море і бачити, як вони ростуть.Як мені вимолити прощення за свого сина, за той вчинок, якого я навіть не знаю?