Я завжди казала доньці, щоб вона уважно вибирала собі супутника. Адже свого часу я сама вийшла заміж за простого хлопця, хоча могла вибрати забезпеченого. І все життя про це шкодувала. Мені доводилося постійно позичати гроші, щоб хоч якось зібрати дочку до школи. Тому я й поїхала на заробітки до Італії. Працювала там багато років, купила гарну квартиру, з чоловіком розійшлася. Завжди допомагала дочці. Але Таня мої поради ігнорувала. У 22 роки вона заявила, що закохалася і збирається заміж. Я одразу поцікавилася, хто він такий.
– Мама, Сашко – добрий хлопець! – З якої родини? – З простої. – Значить, бідний? – Мамо, він дуже працьовитий і обов’язково досягне успіху. Я вирішила негайно приїхати та подивитися, що це за обранець. Повернувшись додому, запропонувала Тані відвідати майбутніх сватів. Взяла з собою італійські гостинці, навіть квіти і ми пішли. Щиро кажучи, я давно не бачила такого бідного дому. Нас зустрів сват, явно напідпитку. Потім з’явився переляканий Сашко та його мати. Валентина Миколаївна була одягнена у старий халат та шльопанці. У Європі жінки так не ходять, зовсім не доглянута, сива. Вона почала готувати якісь бутерброди. Спершу все йшло спокійно. Але потім майбутня сваха заявила:
– Добре, що молоді житимуть у вашій квартирі. – У моїй? – перепитала я. – Так, ви ж стільки років в Італії заробляли… – А ви думали, що я їм подарую квартиру? Ось це зять мені попався – жебрак. Чудово влаштувалися! – Не стрималася я. Таня у сльозах вибігла з кімнати, а Сашко побіг за нею. Сваха зблідла і сказала: – Нам нічого від вас не потрібно, впораємося самі! Я трохи посиділа, але дочка так і не повернулася, і я пішла додому. Наразі молоді зі мною не спілкуються. Горді вони. Ну що ж, я на весілля ні копійки не дам. Подивимося, скільки протримається їхнє кохання без грошей та житла. Я маю надати Тані цей урок, щоб потім вона не шкодувала, як я. Як думаєте, чи правильно я вчинила? Хіба я зобов’язана дарувати їм квартиру?