Коли мені було лише 10 років, мій батько пішов, залишивши нас з мамою практично без даху над головою. Здавалося навіть родичі відвернулися від нас під час цієї кризи. Але саме з цього досвіду я зрозуміла, що іноді незнайомі люди можуть бути добрішими за сім’ю.
У скрутну хвилину мама звернулася до свого єдиного родича, мого дядька Андрія, який володів успішною мережею аптек. Незважаючи на його багатство, коли ми попросили у нього в борг гроші на придбання житла, він холодно відмовив. Андрій навіть звинуватив мою маму у її тяжкому фінансовому становищі та розірванні шлюбу, заявивши, що у нього для нас ніколи не буде грошей. Моя мама працювала на двох роботах, щоб звести кінці з кінцями, але часто нам ледве вистачало на найнеобхідніше. Незважаючи на всі ці труднощі, мені вдалося на відмінно закінчити університет і знайти хорошу роботу.
У результаті я досягла хороших результатів: купила власну квартиру і нещодавно виплатила кредит за машину. Я також купила невеликий будинок для своєї матері на подяку за її жертви. Нещодавно мама розповіла мені, що дядько Андрій, чий бізнес провалився і який загруз у боргах, приходив до неї з проханням про допомогу. Він каявся і вибачався за свої минулі вчинки. На щастя, моя мама, пам’ятаючи його грубі слова та відмову допомогти багато років тому, відповіла йому тим самим, як і він нам тоді…