– Сьогодні мій особливий день, – заявляла Анастасія всім зацікавленим, – я з тих, хто любить і відзначає свої дні народження. – А ось деякі з нас не люблять дні народження, – заперечила одного разу Олеся, її колега по роботі, – це просто марна трата часу та грошей. – Мені тебе шкода, – відповіла Настя, – адже життя без свят здається таким сірим, нудним… нецікавим. Кімната наповнилася сміхом. Схвально кивнули всі, крім Олесі, яка виглядала скривдженою. Між нею та Настею тривало негласне суперництво. Протягом усього дня Насті дзвонили. Дзвонили рідні, друзі, навіть далекі знайомі.
Але єдиний дзвінок, якого вона одночасно і боялася, і найбільше чекала, пролунав увечері. – З днем народження, – привітав знайомий чоловічий голос. – Дякую, – уривчасто відповіла вона. – Настя, вибач мені, будь ласка, – тут же попросив він, але Настя лише швидко поклала слухавку. Це був Олег, її колишній наречений, з яким вона прожила п’ять, здавалося б, ідеальних років. Поки що за три дні до весілля її найкраща подруга Катя не заявила, що вагітна від Олега. Розбита вщент цією новиною, Настя поїхала до Києва за пару хвилин до довгоочікуваної реєстрації шлюбу. Одного, здавалося б, звичайного дня Насті несподівано зателефонувала Олеся.
У розмові Настя дізналася, що дитинство Олесі було самотнім, без днів народження та свят. Імпульсивно Настя запропонувала їй відзначати дні народження разом, і з того часу вони почали часто ходити в кафе та ресторани, святкувати життя та радіти йому. На одному із таких свят Настя випадково пролила напій на незнайомця. Через кілька днів на її робоче місце прийшов букет, а на листівці було написано : «Навчиш мене радіти життю, як ти?».
Ще одним поворотом стало те, що незнайомець виявився двоюрідним братом Олесі! Настя дотрималася обіцянки і навчила його своїй майстерності, а незабаром і всю його сім’ю. Вона знайшла щастя, радість і справжнісіньке кохання. Тепер і Настя, і Олеся щороку відзначають не лише свої дні народження, а й усі свята, що залишилися разом, у родинному колі.