Після весілля ми з Андрієм якийсь час знімали квартиру, але потім свекруха запропонувала переїхати до неї. У неї простора трикімнатна квартира, місця повин но вистачити всім. Тим більше так можна заощадити гроші на своє житло. Ми переїхали, і Андрій мене запевняв, що я зі свекрухою практично бачитися не буду. Адже вона працює півдня, та й ми з Андрія п’ять разів на тиждень на роботі. Я була рада, що все так складається. Але потім мене звільнили, в цей момент я дізналася, що ваrітна.
Ми з Андрієм вирішили зберегти дитину, тим більше самі вже замислювалися над цим, благо місце де жити у нас є. Так я стала сидіти вдома. І тут почалися перші закиди з боку свекрухи. Мій ранок почався з її крику: -Мила, а ну-ка йди сюди, це що за неподобство тут діється. Я вже злякалася, що там таке, ніби вчора прибирала в квартирі, що там свекруха знову знайшла. Виявилося, що в коридорі з шафи Андрія стирчали речі. -Так це Андрій, напевно, вранці шукав сорочку, ось все і перевернув в шафі.
-І що ти стоїш та дивишся? Бери і прибирай речі за своїм чоловіка. -Ні, не я їх розкидала. От нехай Андрій ввечері повернеться і сам за собою прибере, не маленький вже. -А що речі з шафи так і будуть весь день стирчати? Тобі що так лінь забратися, ти безсовісна. І ось такого роду сварkи у на з свекрухою практично кожен день. Ось вона розуміє, що я зараз лежу на ліжку чи навіть сплю. Але все одно почне мене звати своїм противним голосом, щоб я щось за Андрієм прибрала. Раз не змогла сама свого сина привчити до порядку, то нехай зараз займеться вихованням, а не змушує мене за ним прибиратися. Я в домробітниці не влаштовувалася.