Мені тридцять два роки, чоловікові тридцять п’ять. Є чудовий син другокласник. Так вийшло, що познайомилися ми з чоловіком на першому курсі університету. Це любов з першого погляду і до останнього дня нашого життя. Мій чоловік-романтик, дуже турботливий, добрий і працьовитий. Ми вирішили, що хочемо пишне торжество і почали збирати гроші на весілля. І ось в один прекрасний день я втратила свідомість. В аптеці біля будинку я вирішила куnити тест на ваrітність і, виявилося, що я в положенні.
Ми були шалено щасливі. У зв’язку з найближчим поповненням було прийнято рішення куnити квартиру, на гроші, які збирали на весілля. Виникали проблеми зі здо ров’ям, і я дуже багато часу провела на збереженні в лікарні. Коли дата пологів наближалася, чоловік kатегорично заявив, що йде зі мною і це не обговорюється. Коли нас виписували, чоловік зустрічав нас на машині, обвішаної синіми кульками. Вдома теж все було обвішано кулями, чекав величезний ведмедик з мене ростом і красивий золотий браслет.
Але не було головного-пропозиції руки і серця. Її немає і досі. Ми з чоловіком дуже любимо сина і один одного, живемо, як то кажуть душа в душу. І ось останнім часом чоловік став просити наро дити йому дочку. Я хочу стати дружиною-офіційною дружиною. Ми забули про головне-узаконити наші від носини. Що це за сім’я така? Гаразд, спочатку покупка житла, потім вагітність і складні пологи. А зараз що заважає нам зіграти весілля або хоча б розписатися. Мені не потрібна вже пишна церемонія, досить просто ЗАГС-у, щоб як у людей було. А то цивільний чоловік, син, А тепер ще й дочку він хоче? Невже його і так все влаштовує? Я боюся, що ми так ніколи не одружимося. Підкажіть, як мені бути? Чи варто поговорити про це, і як правильно почати розмову?