У моєї дочки, Люби, прокинулася гостинна господиня. Вона регулярно запрошує до нас своїх друзів і пригощає тим, що мама на всю сім’ю наготувала. Днями, після повернення додому, я побачила вдома ще трьох дітей, двох дівчаток і хлопчика, однолітків моєї дочки. Вони сиділи за столом, і в обидві щоки уминали макарони по-флотськи. А я їх приготувала на вечерю своєї сім’ї. Зрозуміло, що залишившогося в каструлі ніяк не вистачить мені з чоловіком.
Дочка-то вже поїла. Діти доїли і пішли, а я стала знову готувати вечерю. Паралельно з готуванням намагалася пояснити дочці, що через її друзів я змушена готувати вдруге за день. Додала, що якщо вона запросила друзів, то може пригощати їх чаєм і солодощами. Люба образилася на мене, обізвала мене жаднюгою, звинуватила мене, що я не хочу ділитися їжею з її друзями, пішла в свою кімнату і зі мною не розмовляла. Я нажарила котлет та картоплі зварила нам з чоловіком на вечерю. Голосно, щоб дочка почула, оголосила, що котлети на два дні, тому що завтра затримаюсь на роботі допізна, та готувати вечерю у мене часу не буде.
Повертаюся з роботи на наступний вечір, дивлюся мій чоловік, у фартусі, смажить на кухні картоплю. На мій здивований погляд пояснив, що повернувся з роботи, а в холодильнику порожньо. Знову дочка призводила друзів, і нагодувала їх. Люба знову закрилася у себе в кімнаті і розмовляти з нами не хоче. Не збагну, як мені з нею бути? Як нам з чоловіком себе вести в такій ситуації? Дочка не хоче нас слухати. Тільки свою думку вважає істиною в останній інстанції. Це пов’язане з перехідним віком? Потім все повернеться в норму? Або з нею щось див не відбувається? Мама мені радить всипати їй ременя. Але я хочу з нею якимось чином домовитися.