Якось я повернулася додому і побачила на кухні контейнери, яких у нас вдома раніше не було. — Мамо, а звідки це? — Карина з п’ятого поверху мене пригостила смачними сухофруктами та тортиком. Вона чудово пече! Ми з нею вранці розмовляли на сходовому майданчику. Я взяла контейнери і спустилася на п’ятий, щоб повернути їх та подякувати. Особисто я з Каріною знайома не була, але ми віталися, коли зустрічалися у під’їзді. Жінка відчинила двері різко. Обличчя її було похмуре, вона зло на мене подивилася. Я трохи здивувалася. — Чого прийшла? -Контейнери повернути… -Ти свою рідну матір не годуєш, чужі люди годують! І не соромно тобі. Стару жінку залишаєш. Я не встигла і рота відкрити, а вона грюкнула дверима прямо перед моїм носом.
Я, зробивши глибоке зітхання, пройшла розбиратися з мамою. — Що ти Карині наговорила? – Я? Нічого ми просто поговорили. У моєї мами проблеми з пам’яттю і легка форма старечого недоумства. Через це половина під’їзду мене ненавидить. Вона вигадує якісь небилиці про доньку, яка її покинула, тримає голодною у квартирі та мучить. Це не має з істиною нічого спільного. Я повністю мати забезпечую, а у нашому холодильнику завжди повно їжі. Першу частину дня я на роботі і не можу за нею стежити. Цей час вона і використовує, щоб поширювати це марення.
Чесно кажучи, я втомилася від постійних зневажливих поглядів у під’їзді. Але що робити? Не можу ж я їй заборонити виходити з дому. Я вирішила найняти їй доглядальницю. Так, це серйозний удар по моїй кишені, але іншого виходу я знайти не могла. Тоді наша сусідка знизу зголосилася допомогти. Вона ненабагато молодша за мою маму, але в здоровому глузді. Вона зголосилася безкоштовно, але я їй все одно плачу. Знаю, що самотній жінці важко жити на одну лише пенсію. Вона з моєю мамою сидить доти, доки я з роботи не повернуся. Гуляє з нею і припиняє, коли вона збирається розповідати щось фантастичне. Я їй дуже вдячна.