У мого тата день народження 9 березня. Тато – спокійна людина, любить тишу. Свої дні народження зазвичай не святкує, але цього разу мама вмовила його, адже цього року він має ювілей. У мами з татом велика рідня. Мама запросила і всіх своїх, і всіх татових родичів. Навіть брат тата зі своєю сім’єю мали приїхати до свята. Я попередила на роботі, що цього дня не зможу прийти, але начальство мені відмовило: сказали, цього дня ніяк.
Тобто, бути на святі я не змогла б, але попросила чоловіка обов’язково поїхати з дітьми до моїх батьків. Я до кінця сподівалася, що мене відпустять. Тому пішла до начальника і ще раз попросила мене відпустити. І ось, в останню мить, я встигла на свято. Я приїхала додому, а там купа людей, усі знайомі обличчя, наші родичі. Навіть родичі приїхали із-за кордону. Я приєдналася до них. Ми всі добре провели вечір, повеселилися, поспілкувалися. Тато був радий. Наприкінці вечора мама сказала тост, привітав усіх жінок із минулим святом.
Я майже була впевнена, що мама куnила мені подарунок і ось-ось подарує. Вона взяла гарну коробку і, на жаль, обернулася до невістки. У коробці був золотий браслет. Я не очікувала такого перебігу подій. На моєму обличчі все це було написано, тому мама обернулася, подивилася на мене і сказала: «Я думала, у тебе не вийде приїхати, тому не підготувала для тебе подарунок». І жодного слова про те, що вона шkодує про це. Мені було так приkро і ніяково. Вона зробила подарунок невістці, а не рідній дочці. Інша справа, якби вона подарувала їй браслет, коли всі пішли б, і коли мене б там не було. Але вона зробила це у всіх на очах у моїй присутності. Мені здається, вона навмисне так зробила. Після цієї ситуації я з нею довго не розмовляла. Але також розуміла, що не зможу так прожити все життя. Спілкування я відновила, але вибачити не змогла.