Ми одружилися, і я переїхав до квартири, де жила моя дружина з батьками. Я з села, в місті жив на орендованій квартирі, тому дружина і запропонувала жити з батьками. Я погодився. У перший час все було добре, ми ладили один з одним. Батьки дружини виявилися цілком нормальними людьми. У вихідні та святкові дні ми їздили до моїх батьків. Але дружина чомусь не полюбила моїх рідних і постійно уникала цих зустрічей. Я думав, що з часом все налагодиться, але цього не сталося. Ми ходили в кінотеатри, або просто гуляли по місту. Через деякий час я помітив, що теща стала нав’язувати нам свою думку. Я був тактовною людиною і не хотів їй грубити. Але всьому є межа.
Коли я приходив з роботи і хотів відпочивати в спальні, вона заходила в кімнату, без стуку. Це мене сильно дратувало. Вона просто діставала своєю настирливістю. Давала поради, рекомендації. Після робочого дня я хотів побути зі своєю дружиною, обійняти її. Але теща не давала нам спокою. Входила без стуку, і читала мені нотації. Ось я вирішив поставити замок, а теща образилася, посkаржилася дружині, що я невдячний такий: вона дала мені місце в її будинку, а я поставив замок.
Вона господиня цього будинку і має право всім нав’язувати свої правила… Дружина теж образилася. Не підтримала мене. Значить, моя думка тут нікого не цікавить. Я повинен терпіти. Я тут був гостем, хоча вони мені говорили: «це твій будинок, відчувай себе як у себе». Мене здивувало те, що тесть нормально реагує на її настирливість. Але ні вже, я не збираюся так жити, мені набридла ця жінка зі своїми моралями і нотаціями. Я розумію, вона мати моєї дружини, а дружина не хоче ображати маму, але чому я повинен страждати? Я вимагав, щоб вона поговорила з мамою, пояснила їй, що ми дорослі люди, окрема сім’я, незважаючи на те, що живемо у них. Тепер я впевнений, що треба переїжджати, але дружина категорично проти.