Марина втомлено пленталася додому. Тяжкі сумки з їжею тягти було нелегко, але вона поспішала до своєї кімнати в гуртожитку. Там одна була її п’ятирічна дочка Свєта. — Привіт! — гукнув її наздогнати Ігор. Чоловік, її безпосередній начальник та водночас таємна мрія Марини. Років зо два вже Марина хотіла вискочити за нього заміж і разом із донечкою Світланою перебратися до квартири замість кімнати у гуртожитку. Однак поки що справа не просувалася. — Доброго дня, Ігоре Олександровичу! — вона навіть наодинці називала його так.
Ігор доnоміг їй донести покупки до кімнати. Зайшовши в кімнату, Марина була приголомшена видовищем. У неї на ліжку спав незнайомий чоловік. Свєточка ж сиділа і малювала, як ні в чому не бувало. — Доню! — Марина кинулася до Свєти. — З тобою все добре? Хто цей дядько? — Мам, це ж папка! Ти його не впізнаєш? – спокійно відповіла дівчинка. — Він так сказав, як прийшов. І спати ліг. Може, втомився? – Марина. Я піду. Бачу ви не самі. – сказав Ігор. — Я уявлення не маю, хто він! – відповіла Марина.
— Не соромтеся. Я все розумію. З алкоголіком важко жити. — в’язив Ігор і пішов. Марина зітхнувши вnала на стілець. Стало очевидним, що на одруженні з начальником можна ставити хрест. Хвилин через двадцять пролунав стукіт у двері. Прийшов сусід із четвертого поверху Мишка. — Марине, ти Стаса нашого не бачила? – спитав він. — О! Знайшовся, зникла твоя душа… Через день до неї прийшов її несподіваний гість. З квітами та цукерками. — Хлопці розповіли, що я у вас тут здивував. — соромлячись почав він. — Прийшов вибачатися. Я рідко п’ю. А до такої кондиції… Заблукав, зайшов до вас. А у Вас донька молодчина. Чи не злякалася чу жого чоловіка. — Малятко мріє про батька. Ось і впустила вас. І, до речі, чому Ви сказали, що її батько? — Запитала Марина. — Не знаю. Саме вирвалося. Через п’ять місяців Марина та Стас зіграли весілля. Стас удочерив Світлану і вони переїхали до нього на квартиру.