В кінці серпня мені зателефонувала мама, вона просила, щоб ми з чоловіком допомогли їй викопати картоплю. Я пообіцяла, що приїду. У мене є сестра Віра; вона теж живе в нашому місті, недалеко від нас з чоловіком, а мама в селі одна, адже тата нашого вже давно немає на цьому світі. Я думала, що мама Віри теж подзвонила, попросила про допомогу. Віра заміжня, має доньку, як і я, живемо ми в однаковому достатку. Але сестра вважає, що їй в житті на повезло, вона постійно скаржиться, що їй не вистачає грошей, що їй важко, самопочуття завжди недобре. Вся наша сім’я шкодує тільки сестру.
А недавно Віру звільнили з роботи, і тепер їй все намагаються допомогти, а особливо наша мама. Цього разу я була дуже здивована: ми з чоловіком моїм приїхали одні, а сестри з сім’єю не було. У цьому сезоні мама тільки їй робила консерви, морозила фрукти, говорила, що я ходжу на роботу і все сама можу собі купити, а сестра не працює і грошей у неї немає. Але Віра не приїхала чомусь. Ми два дня копали картоплю, мама розповідала, що обов’язково більше картоплі дасть Вірі, бо та без грошей. На це все ми мовчали, а потім, коли ми вже збиралися додому, мама підійшла до Миколи і попросила, щоб він купив їй машину дров, адже грошей у неї немає, пенсії не вистачає, нічим топити грубку. Микола пообіцяв, що купить.
А коли ми повернулися додому, то дізналися, що сестра відпочивала в Туреччині і мама про це знала, ще й дала їй 2 тисячі гривень: мені сестра сама, випадково, похвалилася. Виходить, мама шкодує сестру, все для неї робить, тому що та скаржиться на життя. А якщо я не скаржуся, то мені, виходить, нічого не потрібно і допомагати не треба? Тепер ми з чоловіком не хочемо давати гроші мамі на дрова, нехай їх купує сестра. І боюся, що тепер мама образиться і сім’ї розповість, що я не захотіла їй допомогти.