Бабуся була дуже дивною. 6-річна Маша, побачивши її в перший раз, злякалася і сховалася за мамину спину, а потім за двері. А мама розсміялася і сказала:- Дурненька, ти чого злякалася, це наша нова сусідка, Людмила Василівна, для тебе бабуся Люда. Вона тепер буде жити в квартирі дядька Антона, який поїхав далеко і більше сюди не повернеться. Так що знайомся і не бійся.Маша визирнула з-за дверей і зніяковіло привіталася.- І як же тебе звуть, чарівне дитя?- Марійка.- І ім’я у тебе теж чудове. Ну що, будемо дружити? — і вона пустотливо підморгнула.Маша засміялася:- Будемо.Так вони почали спілкуватися, баба Люда частенько пригощала дівчинку то печивом, то пиріжками. Сиділа з нею, коли мамі треба було піти по справах, а тато був ще на роботі. Якось вона покликала Машу до себе і запитала: — Ти ким хочеш бути, коли виростеш? Вчителькою або лікарем?- Ну вже ні, я буду продавцем у відділі цукерок і тістечок. І завжди буду їсти їх, скільки захочу. І вас буду потім пригощати, як ви мене. — Дякую, виявляється, добра дівчинка, це дуже добре. А можна я візьму у тебе один волосок? — Можна, а навіщо?- А я подивлюся, скільки ти потім будеш тістечок в день з’їдати.- Як вам волосинка може щось сказати — реготала до сліз Маша — ви така смішна.Людмила Василівна висмикнула у неї волосок, взяла його в ліву руку, правою накрила і очі закрила. А коли відкрила, то Маша здивувалася, очі у бабусі стали сумні-сумні.- Ну що, я не буду їсти тістечка?- Та ні, будеш, тільки не так багато, як тобі хочеться. А взагалі, ти будеш вчитися на юриста, а потім станеш жінкам сукні шити красиві.- Так, я люблю ляльок своїх наряджати і бабуся, батькова мама, теж вміє шити, вона мене вчила. Ви через це сумна стали?- Ні, просто згадалося дещо.
А тепер підемо на кухню, поки що я тебе пригощу, правда не тістечком, а чай поп’ємо зі смачними цукерками. Увечері Маша розповіла смішну історію батькам, як баба Люда по її волоску зрозуміла, що вона буде коли-небудь красиві сукні шити. Вони теж посміялися такому передбаченню, та ще й по волосинці. На наступний день Ірина, Машина мама, запитала у сусідки про смішний прогноз, але Людмила Василівна сказала здивованій жінці, що це правда.- Ви хочете сказати, що вмієте передбачати долю, просто потримавши в руках волосок людини? І Маша правда буде швачкою? — Так, у мене є такий дар. Маша вивчиться на юриста, але за деякими життєвим обставинам їй згодом доведеться змінити професію, і вона стане тим, ким хотіла бути завжди — дизайнером жіночого одягу, і у неї все налагодиться.Вона буде щасливою, але не відразу. Одне тільки скажу, не втручайтеся в її життя, намагаючись щось змінити. Вона сама повинна все зрозуміти і прийняти.- А що мене чекає, вірніше, нас з чоловіком?- Дай волосок — вона посиділа трохи прикривши очі, а потім сказала — Ну ти і сама обмовилася — що тебе чекає, тому що ти свого чоловіка вже поруч не бачиш, у тебе інший на прикметі. Так, ви розлучитеся, але той нічим не кращий за нинішнього, шило на мило поміняєш, тільки Маші гірше зробиш своїм розлученням, вона буде дуже по батьку нудьгувати і на тебе образу тримати все життя. Так що подумай.- А якщо я не розлучуся?- У вас поступово все налагодиться, тобі просто треба з ним поговорити, чоловік зрозуміє і змінить своє ставлення до тебе і вашого життя.
Тоді і у Маші доля краще буде. Адже коли у людини за спиною надійний батьківський тил, йому з негараздами легше боротися.- Спасибі за пораду. Мабуть, Ірина поговорила з чоловіком, тому що сім’я продовжувала жити в повному складі; і ось вже Маші виповнилося сімнадцять років. Після закінчення школи її друг умовив дівчину вступати разом з ним на юридичний і вона,подумавши, погодилася. Якось вона з одним прийшла додому, а Людмила Василівна в цей час сиділа на вулиці, на лавочці. Молоді люди присіли поруч, і Маша їх стала знайомити.- Це наша найчудовіша сусідка, баба Люда, вона дуже хороша, все дитинство пригощала мене смакотою. А це мій близький друг, Юрій. Ми разом вчимося. Юра, у тебе щось в волоссізастрягло, почекай, дай приберу.Вона начебто покопатися в голові, смикнула волосок і тихенько віддала Людмилі Василівні, при цьому сказала: Я до вас ввечері загляну, баб Люд.- Заходь, чайок поп’ємо — підморгнула вона дівчині.Увечері Маша постукала до сусідки.- Заходь.- Я не з порожніми руками, з першої стипендії вам тістечко купила, пам’ятаєте, обіцяла.- Як же, ласуню, пам’ятаю, звичайно. Спасибі, уважила стареньку.- А що ви мені про Юру розкажите?- Ніби й непоганий хлопець, але трохи меркантильний, любитель ситно і красиво жити. Але таких доходів у нього немає, тому буде намагатися заробляти, але нечесним шляхом. Він і тебе буде до цього підводити, але ти не. будеш згоджуватися ні в якому разі, не підписуй жодних лівих паперів. — Дивно, він начебто простий хлопець. Ну ладно, і на цьому спасибі.Маша не повірила бабі Люді, але подальше життя показала правоту її слів. Вони з Юрою одружилися після того, як Маша завагітніла, правда, це було вже в кінцінавчання. Після закінчення інституту, Юра влаштувався в будівельну компанію, яка займалася кооперативною нерухомістю, а Маша влаштувалася в нотаріальну контору.
Через рік вони купили в кредит зовсім недорогу квартиру в цій компанії. Як пояснив чоловік, хтось відмовився від квартири і йому як співробітнику, вона дісталася майже в два рази дешевше. Маша була щаслива. Пройшов ще рік і ось якось до неї в контору приїхав чоловік з колегою і літнім чоловіком.Чоловік був наче п’яний, але запаху не було. Він повинен був підписати відмову від споруджуваної квартири, яку повинні здавати через місяць.- Чому ви відмовляєтеся від квартири?Юра штовхнув її під стільцем по нозі і тут Маша насторожилася.- Як відмовляюся, я навпаки, вношу гроші на поліпшення, ми будемо брати трикімнатну, від неї хтось відмовився, правда, хлопці? Ось молоді люди допомагають.- Марія засвідчить підпис і сама угода, підписуйте і, ми поїдемо, дуже поспішаємо.- Вибачте, я нічого не буду підписувати, людина п’яна. Все, до побачення. Коли всі виходили вона покликала Юрія, але він був злий і показав їй непристойний жест. Маша була в шоці і все, що тільки що відбулося в кабінеті, для неї було ударом. Але страшне чекало її через пару хвилин. Двері не встигли закритися, як до неї в кабінет увійшли кілька людей, чоловіки в костюмах і повернули чоловіка з літньою людиною і колегу чоловіка.
Але, як виявилося, він був далеко не колега, а шахрай. Закрутилося колесо правосуддя, чоловік, виявляється, займався всякими незаконними операціями з нерухомістю,обираючи і обкрадаючи людей, залишаючи їх без житла. Як добре, що вона не підписала його останню угоду, інакше і вона б загриміла у в’язницю. Чоловікові дали вісім років. Хоча вона ніяк не торкалася всього того, що творив Юрій, їй з правом на юридичні послуги довелося розлучитися. І з квартирою теж. Вона повернулася додому до батьків, які її підтримали і допомогли на перших порах.До них приїхала з сусіднього міста татова мама і бачачи, що Маша в депресії, вирішила як в дитинстві, відволікти її шиттям. Вона запропонувала пошити всім дівчаткам сім’ї нові сукні. Витівка Маші сподобалася і незабаром привернула остаточно, особливо після того, як вона дуже багато часу провела на дизайнерських сайтах жіночого одягу. Вона записалася і закінчила курси і незабаром почала потроху приймати замовлення, спочатку у знайомих, а потім її дізналися в місті, як відмінну швачку з відмінним смаком — і справа пішла. Маша не раз згадувала бабу Люду і її передбачення: все збулося до дрібниць. Самої провісниці не було в живих вже кілька років; а шкода, Маші так хотілося дізнатися, чи вийде вона ще раз заміж. Але, тепер вже що буде, те й буде, головне — в’язниця її минула, батьки живі, дочка поруч, робота улюблена є.