Моя мама буквально виводить мене з себе. Щоденні дзвінки по двадцять разів, нескінченні скарги на погане самопочуття – це стало моєю рутиною. Здається, я проводжу більше часу в неї, ніж удома. Буває, викликаємо лікарів, і щоразу вони запевняють, що все з нею гаразд. Але одного разу один з лікарів сказав дещо, що сильно зачепило: — Ваша мати симулює хворобу. Ці слова сильно зачепили мою матір.
Вона була переконана, що лікарям немає справи до її здоров’я та життя. Але я не могла зрозуміти, чому вона так робить зі мною. Адже знає, що в мене робота, діти, чоловік. Пояснити їй щось практично неможливо. — Ти не хочеш дбати про матір! Залишаєш мене напризволяще! — часто вона казала мені. — Мамо, але я не можу кинути своїх дітей і бути в тебе постійно, — намагалася я пояснити. Щоразу я поверталася додому вимотаною та зовсім розбитою. Не знаходила ні сили, ні часу ні на що. Зрештою, чоловік запропонував цілком розумне рішення.
— Так далі не може тривати. Потрібно забрати твою маму до нас. Продамо наші квартири та купимо будинок. Там вона матиме свою кімнату. Ідея чоловіка здалася мені цілком здоровою, і я вирішила обговорити це з мамою. Але замість того, щоб зрадіти, вона почала кричати: — Ви не маєте права розпоряджатися моїм майном! Ви хочете продати мою квартиру і відправити мене до будинку для людей похилого віку! Це моя квартира, тут я й помру! Жодні вмовляння не допомагали. Мама була категорична. Я опинилася в глухому куті і не знала, як бути далі. Боюся, що наш шлюб з чоловіком не витримає такого напруження, адже йому теж нелегко. Та й сама я вже на межі – морально та фізично. Що ви зробили б на моєму місці?