Загалом через 3 роки після нашого шлюбу я зрозуміла, що мій чоловік Сергій живе за принципом “кожен сам за себе”. Цей принцип не змінився навіть тоді, коли моя літня мати серйозно захворіла. Мамі була потрібна термінова операція, і єдиним швидким варіантом була дорога приватна клініка. Коли я звернулася до Сергія за фінансовою допомогою, він відмахнувся від терміновості, запропонувавши нам дочекатися безкоштовної черги. Я була приголомшена відсутністю у нього співчуття, ми сильно посварилися.
Наступного ранку я забрала половину наших заощаджень, пішла від нього і витратила ці гроші на початкові медичні витрати моєї матері. Я перестала відповідати на його дзвінки та переїхала до подруги, яка жила навпроти цієї клініки, щоб бути ближче. Саме в цей напружений час я зустріла Олега біля кавового автомата у лікарні. Він усе ще переживав через невдалу пластичну операцію своєї колишньої дружини і після кількох коротких зустрічей люб’язно запропонував оплатити лікування моєї матері, сподіваючись, що це виправить його карму. Через кілька місяців ми з Олегом почали зустрічатися, а потім він попросив мене переїхати до нього і його сина Кирила.
Незважаючи на те, що Олег ставився до мене з любов’ю, він був суворий з Кирилом, вимагаючи, щоб той сам справлявся зі своїми обов’язками та виправдовував високі очікування без похвали. Якось Кирило схвильовано поділився найкращим результатом на олімпіаді з математики, але отримав байдужість та холодне зауваження від Олега. Зараз я розриваюсь на частини. Підтримка Олега неоціненна, особливо фінансова, враховуючи поточні медичні потреби моєї матері, але його ставлення до Кирила та суворий підхід до виховання дітей мене глибоко турбують. Я не впевнена, як обговорити це питання з ним. А що, якщо спільне майбутнє піддасть мою власну дитину такій же жорстокості. Чи варто мені турбуватися про те, що такий підхід колись вплине і на мою дитину?