Наші відносини змінилися останніми роками, особливо після початку війни. Я знаходжусь у декреті, а чоловік працює віддалено. З ранку до вечора я займаюся будинком, доглядаю нашу дочку, готую, прибираю. Чоловік, здається, вважає своїми основними завданнями спати, їсти й зрідка відповідати на дзвінки. Ще він часто навідується до своєї внучки від першого шлюбу і потім розповідає мені про неї: яке перше слово вона сказала, як вчиться розрізняти кольори. Таке відчуття, що він вважає внучку вундеркіндом, а на нашу дочку майже не звертає уваги.
Мене дратує його поведінка, він став таким нудним. Крім телевізора, дивана та куріння на балконі, він не має інших інтересів. Розмови його тепер нагадують старі, і навіть особистої гігієни приділяє все менше уваги. Натякнула йому на це нещодавно, він образився і відповів, що мені треба було шукати когось молодшого. А потім сказав, що мені й радіти треба, що він зі мною одружився, раз у 30 років я нікому не була потрібна. Тепер ми майже не розмовляємо і я боюся, що він взагалі не захоче повернутися до активного життя. Нестерпно стає все це терпіти.
Чому я раніше не помічала, що він виглядає і поводиться як літня людина? Навіть мій батько, який старший за нього на 10 років, набагато бадьоріший. Я все частіше думаю про розлучення, але шкода дочку. Іноді навіть заздрю його колишній дружині — вона живе одна в їхній квартирі, дочці від першого шлюбу він купив житло, а на мене та нашу дочку грошей шкодує. На домашні потреби щось виділяє, але все інше доводиться випрошувати. А якщо батьки переведуть мені якусь суму, то він вимагає звіту, куди я її витратила. Відчуваю, далі може бути лише гірше. Може, мені варто розлучитися зараз, поки я молода і дочка ще не все розуміє?