З того самого дня, як ми переїхали до цього будинку, я завжди почувала себе на своєму місці. Того вечора чоловік зателефонував і повідомив, що вже повертається з роботи, тому я залишила двері прочиненими, щоб він міг спокійно увійти. У кімнаті стояла праска, і я старанно прасувала гору свіжовипраних речей. Раптом я почула, як хтось заходить. Думаючи, що це мій чоловік, я не обернулася, поки до кімнати не увійшов юнак. Він теж не очікував мене побачити, і ми одночасно закричали від несподіванки.
“О, вибачте! Я… Я думав, це квартира мого друга!” — швидко промовив він, виглядаючи розгубленим і збентеженим. “А-а, ні, це не ті двері. Вам нагору,” – відповіла я, намагаючись відновити дихання після несподіваного переляку. Перш ніж ми встигли розібратися, у двері ввалився мій чоловік. Його погляд швидко перемістився з мене на хлопця. “Що тут відбувається?!” — його голос був сповнений ревнощів і обурення. “Любий, він просто переплутав квартири, це все непорозуміння,” – спробувала я заспокоїти ситуацію, але чоловік не слухав. “Як ти смієш входити в чужий будинок?!” — звернувся він до незнайомця, який, здавалося, вже збирався тікати.
“Я правда думав, що це двері мого друга. Всі двері в цьому під’їзді виглядають однаково”, – поспішив пояснити хлопець, явно шкодуючи про свою помилку. На щастя, незабаром стало ясно, що все це просто безглузде непорозуміння. Молодий чоловік вибачився і швидко пішов, а я обернулася і побачила, що через цю метушню забула вимкнути праску. Сорочка чоловіка вже почала підгоряти. “Ось тобі і сцена ревнощів, і згоріла сорочка на додачу”, – зітхнула я, розуміючи, що ситуація насправді була досить смішною, якщо не враховувати зіпсований одяг. Чоловік, зрозумівши, що сталося, міг тільки збентежено посміхнутися у відповідь.