Моя мати – прийомна дитина. Її удочерили, коли вона була зовсім маленькою. Бабуся та дідусь любили її, як рідну. Вона виросла, вийшла заміж. А мою двоюрідну сестру чомусь дуже хвилює ступінь нашої спорідненості. Вона мене не любить, заздрить мені. Тому що я добре вчилася, потім вступила до ме дичного університету. У день мого народження дідусь подарував мені машину. Вона аж луснула від заздрощів. У неї батько – успішний бізнесмен, який для неї kупує все, що вона захоче.
Має дві шикарні іномарки. Але їй не сподобалося, що дід зробив мені подарунок. На сімейній вечері рідні цікавилися хлопцем, з яким я зустрічаюся. Бабуся питала, коли збираємось одружитися. Але тут моя двоюрідна сестра сказала, що моя дитина не буде справжнім правнуком. Я її знаю. Вона любить ображати; проігнорувавши її репліку, я продовжила розмову з бабусею. Привезли торт, який замовив дідусь на мою честь. Раптом ні з того, ні з цього моя двоюрідна сестричка сказала:
“Вона не ваша рідна онука, до чого такі поваги, машину подарували, торт замовили, хто вона взагалі?” Дідусь не витримав і поставив її на місце: “Ти кажеш, вона не рідна онука, так, ми удочерили її маму. Ну і що? Вона нам завжди доnомагає і відвідує щотижня. Вона дбає про нас. А ти? Ти приходиш, коли тобі щось потрібне». Я знала, що коли її мати заваrітніла нею, хотіла перервати ваrітність, вона небажана дитина. Ось і сказала їй: “Зате ми бажані діти, що не можу сказати з приводу тебе”. Дідусь морrнув мені оком: моя відповідь була йому до душі. Я більше ніколи не зазнаю образ моєї невихованої кузини. Мама мені каже, що я маю вибачитися перед нею, а я думаю, що правильно вчинила. А як ви думаєте?