У селі нічого не приховати. До Олега дійшла чуйна, що його Варя йому зрадить. Вирішив перевірити. Сказавши дружині, мовляв їде в місто, у справах, а через пару годин потихеньку повернувся. Зайшов в хату і сам все своїми очима і побачив. Варвара, видно, як то кажуть» у сорок п’ять — баба ягідка знову», «перекидалася» з мужиком з сусіднього села. Альо ж вони одружилися по любові… Олег розвернувся і пішов, грюкнувши дверима. День-другий проживши у лісі, в мисливській хатині, трохи охолов. Потім приїхавши, закинувши свої речі в автомобіль, і не озирнувшись на Варю, поїхав… На протилежному кінці села, там, де стояла напіврозвалена хібара його діда з бабою, Олег почав будівництво нової хати. Літо тільки почалося. Та й руки у мужика росли звідки треба.
Через пару місяців новий зруб був готовий.— Відмінний вийшов будинок, Олег. Світлий, великий. — Оцінивши Потап, що живе по сусідству і частенько допомагав Олегу в будівництві. І додав. — Тепер і про сім’ю можна подумати.
Потап з дружиною жили удвох. Але місяці чотири тому до них переїхала дочка-Соня. Пішла від чоловіка n’яниці і жила у батьків. Соня частенько поглядала за роботою Олега. Вже дуже спритно у того все виходило. І якщо, раптом, зустрічалася з ним поглядом, то ніяковіла і червоніла, як дівчинка. Олегу Соня теж подобалася. Сорок років бабі, а все струнка, як школярка.Але вже дуже сильно тиснула образу на зра ду дружини…