Моєї мами не стало, коли мені було 8. З того часу я стала сиріткою за живого батька. Папа любив випивати, а найбільше любив це робити в компанії інших жінок. Саме тому в сороковий день, коли не стало мами, тато привів додому якусь жінку, теж любительку випити. Вона у нас навіть на два дні не затрималася. Потім тато почав до нас щодня різних жінок приводити, а я намагалася їх не помічати, щоб образ батька в моїх очах остаточно не зруйнувався.
Так тривало 4 роки. Потім тато привів додому тітку Віру. Вона була не такою, як усі. Я навіть дивувалася, чому вона залишається поруч із татом. Потім я зрозуміла: вона шkодує мене, і тільки тому лишається з татом. Тато в цей час стрімко йшов на дно. Ми з тіткою Вірою, пам’ятаю, часто виходили гуляти, коли тато повертався додому без настрою. Вона завжди намагалася зробити так, щоб я не помічала все погане в батькові, але як би вона не намагалася, тата я знала до знайомства з тіткою Вірою. Коли тата не стало, з’явився мій дядько, який хотів стати моїм заkонним опікуном.
Звичайно, йому я даремно не потрібна була. Він хотів отримати нашу квартиру, і тітка Віра це чудово розуміла. Я не знаю, як, але тітка Віра з моїм дядьком домовилися: вона забрала мене до себе, а квартиру ми лишили дядькові. Ми з моєю мамою переїхали до її квартири. Виявилася квартира в неї була в рази краща за нашу, просто вона боя лася, що тато пустить її в хід. Завдяки мамі я здобула хорошу освіту, завдяки їй ми з чоловіком змогли накопичити на власне житло, адже мама дозволила жити з нею, доки ми нагромадили на своє. Я не знаю, за яку добру справу, але знаю одне: тітка Віра… моя мама, була послана мені Богом.