Аня вже майже вирубилась, коли повернувся чоловік. Пішов на кухню, а через пару хвилин покликав її: – Ань, йди на кухню швидше. – Сплю я, – сонним голосом відповіла вона. – Раз відповідаєш, значить не спиш. Не вередуй, йди сюди. – Вечерю розігієш сам. І посуд за собою помий, – сказала Аня, і додала буркочучи, – приперся посеред ночі, ще й спати не дає. – Яка ніч? Десята година всього, – обурився чоловік. – Мені в шість вставати, – прокоментувала дружина. – Ну як знаєш. Але зауваж, якщо ти не прийдеш зараз на кухню, то завтра скандалити буде пізно.
– Не бери на “слабо”. Не на ту напав. – Завтра сама будеш шко дувати, що не послухалася чоловіка. Мені треба було з тобою порадитися. Запитати твою думку. – Ось завтра й влаштуємо нараду. – Завтра буде пізно. Ти не встанеш? – Ні! – Гаразд. Ти прийняла рішення, тобі завтра і нести за нього відповідальність. Почувся звук як відкривається холодильник, потім вдарився посуд. – Ти тепер будеш вчитися жити з нами, – тихо говорив чоловік. – Раз наша мама ігнорує нас, то нехай потім на нас не ображається. Аня насторожилася:
“З ким він там гворить?”. – Ну а коли діти побачать тебе, вони будуть на сьомому небі від щастя, – знову почав бурмотіти чоловік. Аня все ж зважилася подивитися, що там її чоловік творить. Але тут почула, як діти прибігли на кухню. І відразу ж радісно заверещали. Тут і Аня підскочила з ліжка. – Та що там таке? – Тату! Він наш! А мама дозволить? – прокричали діти. – Ну раз ви його вже бачили, то точно наш. І мама заборонити вже не зможе. Аня дійшла до кухні і побачила, як діти, сидячи навпочіпки, захоплено дивляться на чорного цуцика. – Що?!