Майже 40 років я жив самотнім життям, не в змозі знайти свою другу половинку. Хоча в мене й раніше були жінки, мені завжди здавалося, що мені чогось не вистачає. У 38 років я рішуче відмовився від пошуків супутниці життя, вважаючи, що не судилося збутися. Однак у долі були на мене інші плани. Одного разу, повертаючись із поїздки до села своїх батьків, я помітив машину з відкритим капотом, що стояла на узбіччі дороrи. Поруч із нею стояла жінка – Людмила, а її дочка – Оля – бігала навкруги.
Я зупинився, щоб доnомогти, і в нас почалася розмова. Люда поспішала, бо Оля за годину мала концерт, але їхня машина ніяк не заводилася. Я запропонував відбуксирувати їхню машину на станцію техобслуговування та відвезти їх до місця призначення. Поки ми їхали, ми nродовжували розмовляти, і я виявив, що насолоджуюся їх суспільством. Ми обмінялися телефонними номерами, і я пообіцяв відвезти Люду на станцію техобслуговування, щоб забрати машину. Наступного дня ми забрали її машину, і вона запросила мене до себе додому, щоб подякувати за мою доnомогу. З того вечора ми часто розмовляли телефоном, і зрештою я запросив її на побачення.
Незабаром ми стали парою, а через місяць я зробив пропозицію. Вони з Олею погодилися, і ми одружилися. Через 9 місяців ми вітали нашого сина Павлика. Спостерігаючи за своєю сім’єю, я часто ловив себе на одній думці: все це надто добре, щоб бути правдою. Минули роки, ми працювали, а наші діти зростали та розвивалися. Оля була особливо яскравою та рішучою, і ми пишалися нею. Потім вона закінчила міжнародний університет та відкрила свій власний біз нес. Вона навіть була номінована на премію за внесок у розвиток міста. На церемонії ми побачили біологічного батька Олі, який покинув її та Люду. Коли їй вручали нагороду, і вона сказала свою промову, то подякувала нам за те, що ми навчили її завзятості і були її підтримкою у всіх починаннях. Її біологічний батько спробував підійти до неї, але вона не звернула на нього уваги, натомість спустившись зі сцени, щоб вручити Люді букет, а мені – статуетку.