Катя згадує свої студентські роки з радістю. Це був час безтурботній і весели й.Так, іноді доводилося через навчання напружуватися, але в цілому молодість п’янила. В університеті вона познайомилася з Ольгою. Оля була за темnераментом дуже спокійна і розважлива. Вони з Катею були різними, але в цілому дуже доповнювали один одного. Вони доnомагали один одному з навчанням, часто разом гуляли. Катя була з міста, а от Оля була з села.
Іноді мама Олі приїжджала її відвідати з великими пакетами з харчами. Тоді в гуртожитку було свято, подруги дуже раділи смачною, домашньої їжі, студентське життя не відрізнялася гастрономічним роздоллям. На останньому курсі, після чергового приїзду матері Оля якось зажурилася: -Щось сталося? Ти сама не своя, — поцікавилася Катя. -Заміж виходжу, мама мені нареченого знайшла. Старше на п’ятнадцять років, але баrатий… Катя дуже здивувалася:
-А ти хочеш за нього заміж? -Не знаю, я ж з ним не знайома… Але Оля вийшла за нього незабаром, бо не звикла матері перечити. Тільки не було радості в її очах в день весілля. Катя незабаром теж вийшла заміж за свого хлопця. Після закінчення університету подруги підтримували зв’язок. Оля жила безрадісно, хоч і забезпечено. Не принесли їй гроші щастя, але вона просто змирилася зі своєю долею. З чоловіком прожила п’ятнадцять років, а потім його несподівано не стало. Вона так і не змогла його полюбити. Через три роки після nохорону чоловіка вона зустріла Андрія. Він був її однолітком, офіцер в ар мії. Побачивши Олю поруч з ним, Катя вперше за довгі роки знову помітила, що в очах Олі світиться щастя.