Мені було шість, коли батьки розлу чилися. Нічого серйозного не було, просто обидва зрозуміли, що більше не відчувають почуттів один до одного. Батькам вдалося зберегти дружні стосунки. Мій батько був чудовою людиною. За все своє життя він чесною працею заробив собі невеликий статок, купив заміський будинок, забезпечував нас з мамою. Крім цього, з ним завжди було цікаво проводити час-ми каталися на лижах, бували у всіх музеях країни. У батька була колекція антикварних речей і дорогих картин. На жаль, вже рік, як улюбленого батька немає з нами.
У нього діагностували серйозне захво рювання, і через місяць він пішов з життя. Для нас з мамою це було справжнім ударом, ми втратили кращого батька, кращого друга на світі. Після розлу чення з мамою у нього не було іншої сім’ї, так що всі витрати на nохорон я взяв на себе. З різних міст приїхали брати і сестри батька зі своїми сім’ями, але ніякої допомоги від них я не побачив. Вони робили тільки те, що сиділи і nлакали, а в цей час мені доводилося одночасно організовувати церемонію, домовлятися з кафе і замовляти все потрібне.
Тільки в день прощення з батьком я зрозумів, як сильно ненавиджу його рідних. Тата немає з нами всього день, а вони вже заговорили про його стан: кому ж дістанеться весь спадок? Батько залишив чимало майна, але нас з мамою це взагалі не цікавило: ми втратили близьку людину. Після відходу рідних, коли я переїхав до будинку батька, не зміг повірити своїм очам. З будинку зникли всі більш-менш дорогі речі, скрізь був бардак. З’ясувалося, що його рідні поцупили всі речі, мовляв, все одно все належить рідні. Соромно за них, не хочу більше спілкуватися з цими “зл одіями”.