Ось іноді так буває, допомагаєш комусь, а вони не просто не дякують, та ще й бурчать і вказують на помилки у твоїх вчинках. Коли ми тільки переїхали в нову квартиру, нас уже зустріла наша сусідка Катя зі своїми чотирма дітьми, і вже тоді, за неотесаним виглядом її дітей, я зрозуміла, що у неї нездорові стосунки з алкоrолем. — Здрастуйте, я Катя, ваша сусідка, а це мої спиногризи, якщо у вас будуть якісь питання, сміливо можете звернутися до мене. — Приємно познайомитися, Лера — відповіла я.
Після переїзду я вирішила перебрати мотлох у нашому старому будинку і знайшла старі іграшки нашого сина, Діми, і спочатку подумала викинути їх, але згадала, що у Каті є син, який на 3 роки молодший за нашого сина. Вона, звичайно, взяла їх, і з того часу я деякі речі Діми почала їм давати. Вони з такою радістю все брали. Катя вже звикла до моїх подарунків, часто сиділа у нас на кухні і клянчила в мене то сіль, то борошно, а одного разу вона взагалі видала дещо нове: — Привіт, Леро, дай мені шматок м’яса, мені для дітей суп треба варити. — Пробач, м’яса немає, є тільки ковбаса, — мені навіть було ніяково тому, що я їй це говорю, хоч ніяково мало бути їй.
— Ну, давай, що є… — невдоволено сказала вона. Я віддала їй останні шматки ковбаси, позбавивши моїх дітей сніданку. А чоловік, бачачи все це, просто посміявся від моєї лагідності. Через кілька днів ми з Катею випадково перетнулися на вулиці. — Привіт, я якраз до тебе йшла. Ти ж знаєш, що я скоро наро джуватиму? Можеш позичити нам ваш візок, дитина скоро наро диться, а нам грошей не вистачає. — Пробач, але я його вже продала, — я навіть не знаю, чому я взагалі перед нею виба чалася. Катя невдоволено на мене хмикнула і пішла далі. Коляску я справді продала, але ж я не повинна була питати дозволу сусідки на це? До того ж це вже її nроблема: не дозволяють фінанси – нехай не наро джують дітей.