Вже рік ми з чоловіком жили у новій квартирі. З сусідами ми познайомилися одразу, добрі люди, не залишать у біді і завжди допоможуть. Коли ми робили ремонт, то ніяк не могли знайти добрих робітників. Наші сусіди одразу прийшли нам на допомогу. Хтось шпалери клеїв, хтось підвіконня лагодив, а хтось допомагав укладати плитку. Всім будинком робили ремонт, а потім ми з чоловіком похвали їх відзначати новосілля до ресторану. Але була в нас зухвала сусідка Роза. Вона нам нічим не допомогла, лише зрідка заходила та оцінювала результат. До ресторану її ніхто не запрошував, та вона з усіма прийшла. Ми з чоловіком не стали її виганяти, але мені це дуже не сподобалося. З того часу вона стала завсідником гостю в нашій квартирі.
У нас із чоловіком була дача, я любила садити на овочі. Восени завжди привозила великі врожаї, роздавала між батьками, дітьми та сусідами. Сусіди дякували, але коли привезла їм овочі вдруге, то всім було незручно брати, і вони відмовлялися, крім сусідки Рози. Вона, навпаки, просила сама. – А коли ви привезете помідори та огірочки, а то на ринку вони подорожчали. Та й хочеться справжніх та домашніх, як у вас. Я дивувалася її нахабства і думала, як же її позбудеться. Коли ми вкотре привезли овочі, то велику частину залишили в гаражі, а решту привезли додому. Роза з балкона побачила нас і вже за півгодини спустилася до нас, а ми з чоловіком збиралися їхати до моїх батьків.
– Бачу з дачі приїхала, привезли помідори та огірки? Я у вас ще капусту бачила, віддасте кілька головок. Я їй відповіла: – Ні, ми мало привезли. Нам ще дітям та батькам відвозити. Саме зараз ми їдемо до батьків, ти нас затримуєш. Вона після моїх слів, ніби з ланцюга зірвалася. Почала кричати і проклинати нас. – Жадина ти! Щоб у вас на дачі більше нічого жоден овоч не виріс, щоб вам було порожньо. Вона кричала на весь під’їзд. Я втратила мову. Втрутився чоловік. – Заткнися, досить себе ганьбити. Ми тобі нічого не винні. Знайшлася тут халявщиця. Більше нічого в нас не проси. З цього часу ми перестали спілкуватися із сусідкою Розою.