Шість місяців тому моя дружина Ліна успадкувала від своєї бабусі будиночок на березі моря в одному з курортних сіл на Одещині. Будинок, м’яко кажучи, був у поrаному стані. Ледве стояв і було таке враження, що будь-яка буря чи шторм зруй нує його повністю. Двір заріс, ділянка не доглянута і сад запущений. Коли Ліна отримала на руки документи, що тепер вона є повноправною власницею цього будинку, ми вирішили відбудувати його. Спершу звернулися по фінансову допомогу до рідних. Але лише почувши, що треба позичити грошей на відновлення будинку, вони одразу відмовляли, а хтось взагалі казав, що ми маячнею займаємось.
Ми стали більше працювати, брати якусь роботу додатково та трохи відбудовували будинок із нуля. Відбудували будинок, перетворили його на цукерку, зробили гарний та затишний ремонт, навіть камін збудували, щоб проводити біля нього романтичні вечори. А влітку думали його здавати в оренду, адже місце дуже добре: п’ять хвилин пішки до моря, далеко від курортної частини села. Тому люди могли спокійно відпочивати та не чути всіх гучних вечірок, що проходили у курортній частині.
І як тільки ми закінчили всі роботи та написали про це в соціальних мережах, рекламуючи наш будиночок для здачі в оренду – всі родичі, коли про це дізналися, почали надзвонювати нам і проситись на кілька днів до моря відпочити . Тому що, бачите, грошей на готелі піде дуже багато, а у нас будиночок біля моря і їм буде вигідніше. Ми відмовили всім. Дзвонили саме ті люди, які нам відмовилися допомогти і сміялися з нашої мрії. А тепер вони хочуть відпочити на халяву. Ні. Ми не дозволили нікому з них приїжджати і тепер уже три роки не спілкуємось із більшістю родичів, адже вони сkривджені на нас. Зате з того часу у нас кожні вихідні проходять у спокої в будиночку біля моря.