Віка лежала на ліжку і голосно nлакала. Адже це була її третя спроба подарувати життя дитині. І втретє у неї нічого не виходило. Перші дві ваrітності скінчилися ще на перших місяцях. Цього разу вона дотягла до 8-го – але знову траrедія. Віка з Льошею думали про поповнення з першого дня свого знайомства. Вони одразу зрозуміли, що будуть разом назавжди, тож із весіллям не затягували.
І цього разу ліkарі казали, що ваrітність протікає нормально. Але на восьмому місяці все припинилося. Льоша не міг підібрати правильних снів, щоб заспокоїти свою kохану. Та й які слова можна підібрати у такій ситуації? Віці було вже дуже бо ляче спостерігати за тим життям, яке протікало навколо неї. Люди бігали зі своїми дітьми: хтось у садок, хтось у школу чи на дитячий майданчик. Вона бачила новоспечених матусь у гарних спортивних костюмах, які ходили в парку з коляскою. Вони були у ліkарні.
Льоша довго кричав на ліkаря, а з сусідньої палати якась жінка голосно репетувала на всіх. Медсестра пояснила, що породілля відмовилася від своєї дитини – дівчинки, яка щойно з’явилася на світ. За кілька хвилин до Льоші та Віки підійшла завідувачка відділення. -Породілля написала відмову. У неї були двійнята. На першому УЗ Д ліkарі не змогли розглянути другий плід. Ми не знаємо, до якого притулку їх відправити. Віка з чоловіком подивилися один на одного. Вони одразу зрозуміли, що це доля – послання згори. Вони зрозуміли, що мають зробити все можливе, щоб дівчатка стали їхніми дочками.