Ми познайомилися з Павлом, коли він тільки-но вийшов у місця позбавлення волі. Справа була у центральному автовокзалі. Він одразу привертав до себе увагу перехожих дуже високим зростом та похмурим поглядом. Шрам над бровою, шкіряна куртка, татуювання на руках тільки додавали брутальності та наганяли страх на оточуючих. Бабулі зовсім від нього відскакували та хрестились. Я стояла осторонь і просто спостерігала. Чомусь на відміну від інших людей я не зазнала до нього негативу, навпаки, він видався мені дуже самотнім. І тут звук поїзда, народ рушив ближче до рейок, щоб встигнути якнайшвидше заскочити зайняти місця.
У далині видно світло фар. І тут маленька дівчинка кинулась на рейки, вирвавшись із маминих обійм. Натовп заціпенів. Все відбувалося як у сповільненій зйомці. Дівчинка біжить, поїзд дедалі ближче. І тут тільки один чоловік рушив з місця і кинувся просто під рейки, той, на кого дивилися з осудом і побоюванням. Він схопив дитину і кинувся назад, буквально стрибнув з — під поїзда, притискаючи до себе дитину, сам упав на спину, роздер лікоть. Мати вся в сльо зах схопила малу. Натовп вилікувався, всі згрупувалися навколо матусі та дитини. Маля злякалася після пережитого і nлакала. Хтось заспокоював матусю, хтось намагався розважити дитину. Мене здивувало те, що сам герой залишився поза увагою. Він відійшов убік і роздивлявся роздертий лікоть. Я не витримала та підійшла.
-Дайте огляну вашу руку, я ліkар. Подивився недовірливо, але руку простяг. -Поверхнева рана, тут недалеко є аптека, я вам перев’язати можу. -Не потрібно, саме загоїться – спокійно відповів хлопець. Щось усередині мене потяглося до нього на зустріч. Не знаю, що це було, але я усією своєю істотою відчула, що не можу просто розвернутися і піти далі. -Мене Ірина звуть. Ви так сміливо вчинили, що дитину врятували. Він лише кивнув. – Павло. Ну а як інакше? -Всі інші люди вирішили інакше. Вип’ємо каву? У кав’ярні він став балакучішим. Спокійно розповів про те, що kолишній вихованець дитячого будинkу, який потрапив потім у nогану компанію, крав, щоб вижити. Спіймали, потрапив до в’язниці. Відсидів три роки, вийшов раніше за добру поведінку. Напевно , будь-яку іншу жінку таке оповідання б злякало, але я бачила, що він хороша людина, йому просто не пощастило з долею і все. І я в ньому не помилилась. Потрібен час, щоб зігріти його і приголубити, але вже три роки як він найкращий чоловік і найніжніший батько нашої доньки.