Рома завжди виділявся серед оточуючих. Турбота матері відбивалася на його зовнішньому вигляді. Випрасувана сорочка, строга краватка. Весь колектив харчувався в офісі крекерами та замовляв їжу, а він обідав приготованою мамою їжею. — Ром, залишайся, попрацюй з нами ще кілька годин, а наприкінці місяця таку зарплату отримаєш, що танцюватимеш від радості. Рома завжди йшов із роботи вчасно, додому. — А що тут такого, що він поспішає до сім’ї? – сказала одна із співробітниць. -Та немає в нього жодної родини! Він поспішає до мами.Рома не мав ні дружини, ні дитини. Він дуже любив маму. — Ну і що? Мати не сім’я, хіба? Він працює весь день, хоче решту дня провести вдома. Це похвально! — Підтримувала Р ому жіноча половина колективу. Одна з них, Олена, вже тричі сходила з Ромою на побачення. — Знаєш, байдуже, що вони кажуть.
Я знаю, що Рома дуже ввічливий та вихований. Він каже «дякую», будьте ласкаві». Ну, можливо, що він проводить багато часу з мамою, але це навіть добре, — розповідала подрузі Олена. Якось весь колектив зібрався на концерт відомого гурту. — Ромо, ти прийдеш? — У мами спитаю. Оле на не звернула на це уваги, не надала важливості цьому дзвону. Начебто він дорослий чоловік, скоро йому тридцять, а щоб піти на концерт, питає у мами дозвіл? — Просто йди! Ти ж за свої rроші йдеш! – твердив колега. — Мама ж переймається, що тут такого?
– Те, що вона переживає, це ми розуміємо. Але ти маєш попередити її, що йдеш на концерт, а не питати дозволу. Олена ігнорувала всі ці події та nродовжувала з ним зустрічатися.Але вони зустрічалися лише в години, коли мама дозволяла Ро мі займатися своїми справами. Кілька годин на день. Мама навіть відповідала за процес схвалення витрат сина. Про все це Олена знала, тільки гіперопіку матері свого хлопця вона сприймала як плюс, або як милу дивність. — А твою маму не засмутить той факт, що ми в майбутньому житимемо разом? – одного разу спитала Олена. — Ні, ми ж житимемо всі разом! — У вас? Я думала житимемо в мене. Я ж живу сама, а ти з мамою.
— Ні, це неможливо. Мама ніколи не дасть свою згоду. Крім того, вона не виділяє мені стільки грошей, щоб вистачило на окреме життя. – Що? Олена намагалася ігнорувати всі дивацтва взаємин Роми та його матері, але більше не виходило. Олена, зрештою, зрозуміла, що вони не можуть бути разом. Але виникало інше, дивніше питання. Як, працюючи в одній компанії, поряд один з одним кинути Рому?