Катя дивилася на своє відображення у дзеркалі, і вона їй не подобалася. Замість задерикуватого сміху, яким вона була раніше на неї дивилася якась втомлена, похмура тітка. Ніколи б вона не подумала, що сімейне життя так ії виснажить і так остогидне. Заміж Катя виходила з великого kохання. Вітя доглядав, як годиться, з квітами, з подарунками. Він був дуже лагідним. І чому це після весілля все припинилося. Не відразу. Але з роками життя їх ставало дедалі звичайнішим. Троє дітей – не жарт. Клопіт у Каті було вище даху, а Вітя і не думав чимось їй доnомагати. Він вважав, що домашні справи – суто жіноча турбота. А він мужик! Він гроші заробляє! Ось і сьогодні, вона весь день гасала, як пригоріла, готувалася до ювілею чоловіка. Начебто все встигла, а що за вигляд у неї буде завтра? Втім, будуть усі свої, окрім двох армійських товаришів Віті. Та й що їй до них за справа.
Просто шkода, що життя її таке безрадісне. Весь вечір, Катя, як і очікувалося, носилася між кухнею та вітальнею, доглядала гостей. Проте цього разу їй доnомагав друг Віті – Микола. Він був дуже уважний до неї, розсипався у компліментах. Катя відчувала, що це не проста ввічливість. Увага Миколи їй була приємна. Наступного дня Микола зателефонував. Знову подякував за частування, нахвалю вав її, як господиню. А потім сказав, що вчора пообіцяв щось Віте, і тепер не знає, як подарунок передати. Катя згадала, що на вихідні сама збирається до міста, у своїх справах і запропонувала зустрітися, щоб самій привезти обіцяний Віте подарунок. На зустріч із Миколою вона йшла як на побачення. Він, очевидно, теж, бо прийшов із шикарним букетом. Катя не пам’ятала, коли востаннє їй дарували квіти просто так.
Микола запропонував увечері сходити до ресторану. «По-дружньому», — наголосив він і Катя погодилася. Вечір пройшов як одну мить. Микола знову прийшов із квітами. Частування, розмова, жарти все було на найвищому рівні. Катя навіть забула, що має сім’ю. Вона знову була kолишньою, легкою та безтурботною дівчинкою. Пропозиція повторити похід у ресторан завтра була зустрінута із захопленням. Наступного дня вона сходила до перукарні, зробила нову стрижку, макіяж і не могла налюбуватися своїм відображенням. Оце вона! Справжня! Дзвінок чоловіка повернув її насправді. Вітя буденно розпитував її про справи, передавав привіти сестрі. А потім Катя почула, як молодша прокричала: – Скажи мамі, що ми її дуже любимо. Нехай повертається швидше. Повторювати двічі не треба було. Катя ніби прийшла до тями. Вона скасувала вечірнє побачення та повернулася додому. Діти зустріли її вереском захоплення. Вітя був у захваті від її нової зачіски. Діти навперебій щось розповідали, раділи подарункам, а Катя дивилася на чоловіка і думала, що щастя – ось воно. У сім’ї, у рідних та таких дороrих серцю людях. І не треба шукати його десь ще.