Увечері чоловік прийшов додому без настрою, був на нервах. А потім йому хтось подзвонив. Спершу Іван вийшов до іншої кімнати, а потім зовсім замкнувся на балконі, щоб його ніхто не чув. Його дружина Діна сиділа на кухні та чекала. Але Іван повернувся і нічого не сказав. Він доїв свою вечерю і мовчки пішов спати. Наступного дня він повідомив Діні, що його по роботі відправляють у термінове відрядження. Це здалося див ним для дружини, бо вона точно знала, що в цей період відряджень не повин но бути.
Через три дні Ваня повернувся додому не один, а разом із маленьким хлопчиком 5 років. Його звали Артем, хлопчик був чимось наляканий, практично не розмовляв, не відповідав на запитання, тільки дивився у підлогу. -Діно, нагодуй дитину і поклади її спати. -А Ти мені пояснити нічого не хочеш? -Що за людина ти така, нагодуй дитину, потім свої тупі питання задавай. Діна вже зрозуміла і без слів, що Артем — син Івана. Але дитина не вин на в тому, що батько у нього козел. Діна нагодувала Артемку, він трохи поїв. Жінка поклала його спати окремо, бо вкладати спати хлопця в одній кімнаті з дітьми Діни, вона не захотіла.
Поки жінка все зробила, Іван пішов кудись із хати. Як би Діна не намагалася почати з ним розмову про хлопчика, Іван постійно відвертався, не відповідав на запитання, ні про Артемку, ні про його матір. Діні набридло таке ставлення до себе. Мало того, що чоловік зра див, то ще змушує виховувати його сина, нічого не пояснюючи. Діна зібрала свої речі, забрала дітей та поїхала жити до мами. Іванові довелося знайти няню для Артемки, але жодна з них не могла впоратися із важким хлопчиком. -Діно, ти просто так пішла від мене, нічого пояснити не хочеш? -Вань, ти просто так привів хлопчика і мені нічого не пояснив; я довго чекала і ти мовчав, а тепер моя черга. Більше не дзвони мені.