Я тоді молода була, вийшла заміж відразу після школи. Чоловік мій військове училище закінчив. Все у нас було добре. Ну як: так, були складності, жили незрозуміло де, постійно міняли місце проживання, ніяких зручностей. Де ми тільки не жили через його службу. Останній раз ми оселилися в маленькому містечку, життя там кипіло щосили. Кипіло від того, що у них в частині і в місті всі один одного знали і всі один одного обговорювали. Винятком не був мій чоловік: його то до Вальки якоїсь буфетниці припишуть, то до Томи-бібліотекарки. А я-то, як сама сліпа і глуха в цьому місті, нічого не хотіла чути і бачити. Думала, він у мене там головний:
повинен знати все, що відбувається в їх частині. У підсумку цей роман я сама застала: чоловік мій стояв і обіймав в темряві якусь бабу. Точно не знаю, яку: не підійшла я тоді до них. Прийшла додому, в люті і в сльо зах стала збирати свої і сина речі. Мама мене вже чекала. Син підліток на той момент був, сказав, що без тата нікуди не поїде. Я тоді всю ніч ридала у ванній, а чоловік навіть не помітив моєї відсутності в ліжку. Вдень я все ж поїхала до мами, але нічого іншого я від неї і не очікувала почути: вона мені сказала «терпи».
Ну я і терпіла наступні п’ять років, робила вигляд, що нічого не знаю і не бачила. Жила заради сина. А коли він закінчив школу, я не витримала, і все, що думала, вивалила чоловікові. Я пішла від нього. Пам’ятаю той день, коли його kоханка прийшла до нас в будинок і заявила, що вона претендує на нашу з сином житлоплощу. Я її, звичайно, вигнала, але ненадовго. Чоловік подав до су ду, відсудив свою частину, забрав машину, всі цінності, які зберігалися в квартирі, і плюс до всього — ноутбук сина. Син тоді прощення просив у мене за те, що не дав мені роз лучитися раніше з цією людиною. Колишній чоловік, до речі, подав у відставку, rроші швидко закінчилися у нього тоді з проданої квартири, і пасія його пішла від нього.