Моєму сину вже під 30 років, а він все ніяк собі дружину знайти не міг. А останнім часом часто став говорити про якусь жінку на ім’я Віра. Потім почав гуляти з нею, на побачення запрошував. Через кілька місяців він привів свою Віру знайомити зі мною. Жінка ця була на пару років старша за мого сина. Вона постійно усміхалася, тільки ось якийсь холод йшов від її посмішки, ніби вона була несправжньою. І ось одного дня син мені повідомляє, що вони з Вірою розписалися. Весілля грати не стали: лише зайва витрата rрошей. У нас є бабуся старенька, то я її до себе в квартиру перевезла, а син із нареченою в квартиру бабусі переїхали.
А невдовзі виявилося, що наречена у нас із дитиною. Мала сина від першого шлюбу, йому вже п’ять років. -Ти Чому мені відразу не сказав, що вона у тебе з причепом? -Мамо, ну навіщо ти так грубо? Це не причіп, а дитина. Я цього хлопчика, як свого, полюбив. -Не подобається мені це все! Я не приховувала від сина, що мені зовсім не подобається ні його Віра, ні ідея жити у квартирі бабусі, але робити нічого. Через якийсь час син мені сказав:
-Мамо, то якщо Віра вже моя дружина, чому б її не прописати в квартирі бабусі? -Я не зрозуміла, а ви що, збирати на свою окрему квартиру не збираєтеся? -У сенсі … так ти ж дозволила у бабусі жити. -Ви дві дорослі здорові людини і не можете собі окреме житло взяти? Ні, не буде твоя Віра у квартирі бабусі прописуватись, я своєї згоди не дам. -Мамо, але чому, вона ж тепер – частина сім’ї. -Та ти її навіть не знаєш, зустрічався кілька місяців і відразу весілля. Тепер ще й квартиру просиш… хай хоча б пару років мине, а поки що почніть збирати на своє житло!