Це був вечір п’ятниці, останній робочий день цього тижня. Настя поверталася додому, вона трохи затрималася на роботі, але йти одна вона не боя лася. Тим більше світло від її зупинки до будинку завжди горить Вона вирішила їхати на автобусі. З самого ранку йшов сніг, людей на вулиці у зв’язку з погодою не було. Настя вийшла з автобуса, вікна так запітніли, що вона навіть не помітила, як проїхала свою зупинку. На вулиці горіли ліхтарі, і вона сміливою ходою йшла в свою сторону. Назустріч з-за рогу вийшли два хлопця, ось тут у неї ноги і підкосилися. Вони стрімко йшли в бік дівчини, але в якийсь момент ніби чогось зляkалися і згорнули.
Хлопці очевидно зляkалися людини, що йшла ззаду Насті. Вона теж почула кроки за спиною. Її мало nаніка не охопила, вона відразу згадала про зарnлату, яку вона отримала сьогодні і несе з собою. Настя вже хотіла зупинитися і повернутися до людини, що позаду неї, але він її обігнав і йшов вже попереду. Дівчина заспокоїлася і йшла слідом за чоловіком, поки він не згорнув. Вона вирішила його наздогнати і попросити: — Чоловіче, вибачте, проводьте мене до зупинки, а то мені страաно. — Це поруч? — Так, де дванадцятиповерхівки.
— Ну добре, а чому ви так пізно гуляєте? — Не гуляла я. З роботи їхала, зупинку свою проґавила. Швидко вони дійшли до дванадцятиповерхівки. Чоловік йшов попереду, а Настя ледве встигала за довгоногим, плелася ззаду. Біля тієї зупинки куди вони йшли, чекав Настю її чоловік. Вона, коли його побачила, побігла до нього, хотіла розповісти, що її проводив якийсь чоловік. І що чоловікові слід йому подякувати. Але високий, довгоногий ніби крізь землю провалився, його ніде не було. — Ти де була я тебе вже годину чекаю. Дзвоню, а ти недоступна. — Диво якесь, всю дорогу йшов попереду, а зараз пропав. — Що? Ти про кого? — Та не важливо, пішли додому. Я тобі борщ приготую. Чоловіка вже не було, може також швидко пішов, як і прийшов, а може його і зовсім не було.