Кілька років тому я познайомилася з однією бідної бабусею, коли допомогла їй з важкими речами, вона розповіла, що живе зі своєю донькою, яка зовсім спилася.
Мені стало так шкода бабусю, так як її дочка стала алкашем, а весь будинок тягнула на собі ця стара бабуся, я часто їй допомагала. Вона приходила до мене в магазин, пригощала пиріжками, і ось одного разу вона не прийшла, і я думала, що може вона просто не виходила нікуди, але все виявилося не так, як я думала.
Коли я вже занепокоїлася, то вирішила піти провідати її, двері мені відкрила її дочка, яка була п’яна і ледве стояла на ногах. Я запитала де Ніна Петрівна, на що вона сказала, що її більше немає, у мене сльози були на очах, вона сказала, що мама залишила для мене записку.
Коли я прочитала її, то завмерла на місці, виявляється, онук цієї бабусі знаходився в дитбудинку і бабуся просила його іноді провідувати.
Я пішла додому і сказала чоловікові, щоб ми поїхали в дитбудинок, і коли я побачила хлопчика, то він мені сподобався настільки, що ми вирішили забрати його.
Почали оформляти документи на усиновлення, забрали його до себе, а потім дізналися, що бабуся оформила квартиру на нього. Ми жили душа в душу, були дружною сім’єю, але вийшло так, що ми сильно посварилися з чоловіком, навіть прийняли рішення пожити певний час окремо.
Кілька місяців ми дійсно пожили окремо, але потім зрозуміли, що не може жити один без одного, чоловік повернувся додому. Минув деякий час чоловік прийшов з роботи і не один, на руках у нього була маленька дитина, і коли я запитала в чому справа, він сказав, що все пояснить. Виявляється, він мені зрадив, але я йому все простила і прийняла дитину.