На жа ль, цей світ є досить жорстоким. Часто буває, що діти потрапляють до дитячого будинку через різні причини. Ми з моїм чоловіком обидва вихованці дитячого будинку, хоча історії у нас зовсім різні. Я свою рідну матір знала і пам’ятала, мене в неї забрали у досить усвідомленому віці, мені було дев’ять років. А ось Ігор опинився у дитячому будин ку у дитинстві, нічого про рідних батьків не знав. Але його якось уси новили. З чотирьох до дев’яти років він виховувався в прийомній сім’ї, але потім його повернули назад, коли у прийомних батьків наро дилася дитина. Саме тоді ми й познайомились. Ігореві було складно в той період.
Щоправда, згодом усе забулося. Але коли він виріс, як більшість дітей став цікавитися біологічними батьками. Йому, як і багатьом, було цікаво, чому його покинули. Ми разом із ним намагалися все з’ясувати. А історія була досить неприємна. Мати Ігоря наро дила його потай. Вона у той період дитину від чоловіка не планувала, адже хотіла втекти з коханцем закордон. Після nологів вона залишила малюка у подруги, а сама займалася документами. Тільки чоловік її зраду викрив і пристрелив її, а потім і сам застрелився.
Подруга не знала, що з немовлям робити, тож сдала до притулку. Ось така трагічна історія. Ми знайшли його бабусю. Вона навіть не підозрювала, що її син мав сина, тому дуже здивувалася. Однак спорідненість не довелося доводити, Ігор був схожий на батька як дві краплі води. Після знайомства з бабусею він зв’язок підтримував, але за рік її не стало. Більшу частину свого майна вона залишила доньці, але Ігоря не обділила, залишила йому дуже велику суму, на яку ми змогли придбати трикімнатну квартиру. Але навіть після цього кошти залишились. Про це звідкись дізналися прийомні батьки Ігоря та прийшли до нас просити гроші. Чоловіка тоді не було вдома. Але я навіть їх на поріг не пустила.