Заріні останнім часом дуже важко. Через пандемію їх заробіток зменшився, вони важко зводять кінці з кінцями. Заріна з чоловіком живуть у селі. У будинку, який дістався їй у спадок від матері. Мама Заріни nомерла двадцять п’ять років тому. Вона дуже любила стежити за городом. Город у них був величезний. Дуже смачні фрукти та овочі були на ньому.
Мама Заріни посадила там кущ смородини; вона дуже любила ці ягоди, і завжди старанно стежила за ними. Але все-таки минуло двадцять п’ять років після її смер ті, і цей кущ теж треба було прибрати. От і коли прибирала Заріна з чоловіком цей кущ, знайшла там вона на кшталт кілець. Коли вона підняла ці обручки, зрозуміла, що це не кільця, а ножиці. Заріна одразу згадала історію, пов’язану з цими ножицями. Мама її завжди мала при собі городні ножиці. Вона зберігала їх у кишені.
Ось якось і втратила. Коли садила ці кущі, разом із землею випадково закопала в яму. Знайшовши ці ножиці, Заріна зрозуміла, що в такий скрутний момент вони зможуть передати їй сили матері. Вона цим хоче сказати, що все буде гаразд. Що це тимчасово, що все налагодиться. А Заріна ще й була шоkована тим, як протрималися ці ножиці стільки років. Вона вирішила упорядкувати їх і користуватися ними.