Я вийшла заміж по любові, будучи ще студенткою ; я розуміла, що мені потрібно відучитися ; ми жили в гуртожитку, тому складно було, просто ми не могли не одружитися, я вже була ваrітна. Батьки нам особливо не доnомагали з грошима, тому ми викручувалися самі по собі. Ось так і жили: чоловік працював на будівництві, я здавала іспити, не хотіла втрачати стільки витрачених сил, грошей і часу. Наро дилася наша донька, ми були просто на сьомому небі від щастя. Нам було дуже важко спочатку, але потім, коли трохи підросла дочка, я теж стала працювати і отримувати хороші гроші.
З часом я стала помічати, що чоловік охолов не тільки по відношенню до мене, але і по відношенню до своєї дочки. Він приходив додому, і відразу лягав спати ; я звичайно ж розуміла, що насправді він дуже втомлюється, але ми теж потребуємо уваги і турботи. Дочка росла і весь час потребувала уваги, мені говорила, що тато не звертає уваги на неї — і пора б вже привести іншого тата. Я з подивом подивилася на свою дочку : хіба можна було так говорити ?
Але потім я зрозуміла, що дочці моїй важко, їй потрібна увагу, та й я не отримую уваги і турботи з боку чоловіка. Думаю, що якщо так триватиме, то я подам на роз лучення : не хочу руйнувати свою родину, але нині вийшло так, що ми просто живемо разом. Не знаю, як складеться моє життя надалі, але я не хочу витратити свої кращі роки на людину, якій не потрібні ми з донькою. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб зберегти шлюб, але я не можу одна тягнути на себе весь будинок і турботу про дочку.