Моїй колезі Марині виповнилося 53 роки, ми вирішили нашим невеликим колективом після роботи посидіти в офісі і привітати її. Купили тортик, квіточки і пляшечку червоного. У нас чисто жіночий колектив, спочатку почали вітати іменинницю, потім пішли загальні фрази, ну а після кількох келихів почали говорити про наболіле. Так вийшло, що ми всі різ ного віку, відповідно і різних статусів. Марина почала з себе.
Стала хвалитися тим, що у неї син хоч і утримує свою сім’ю, але про матір не забуває, і кожен місяць гроші перераховує. -Марин, так ти заробляєш добре, тобі що грошей не вистачає на життя? -Всього-то мені вистачає і гроші сина навіть зайві виходять. Так я їх збираю в окремий конверт. -А навіщо тоді збирати, на що збирати? -Та так просто, мало що в житті станеться, все будет в нагоді або у відпустку потім поїду. -Тобто, це зайві гроші, можна сказати? -Абсолютно вірно, — гордо заявила Марина.
Насправді мені стало навіть не по собі. Тому що мені 32 роки, я нещодавно вийшла з декрету, саме з тієї причини, що нам з чоловіком не вистачає грошей. Мій чоловік заробляє добре, ми встигаємо платити за іпотеку, на життя вистачає. Тільки от у наші фінансові справи втрутилася свекруха. Вона заявила, що син зобов’язаний її утримувати, хоча у неї і так є робота, вона не бідує. З-за того, що чоловік віддає їй частину зарплати, нам під кінець місяця просто нема на що жити, от я й вийшла працювати. А раптом, моя свекруха міркує так само, як і Марина.